Особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інструментарій, в основу якого становить сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методико-психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості дитини і на цій основі - її гармонійний розвиток в умовах існуючої освітньої системи.

Моральне начало у навчання - це те, що протистоїть його предметній
соціалізації, оскільки моральне ставлення до світу не залежить від природи
об'єкту, що пізнається; воно поєднує всі сфери людських пошуків сильніше,
ніж будь-які міжпредметні зв'язки. Існує тільки один спосіб розв'язати
особистісний підхід у навчанні - зробити навчання сферою самоствердження особистості. Особистісно стверджувана ситуація - це така, в якій актуалізується саме особистості. Будь-які педагогічні успіхи зумовлені ситуалізацією власних сил особистості вчителя та учнів.[40;31].

Особистісно орієнтована освіта реалізується через діяльність, метою якої є саморозвиток суб'єктів навчально-виховного процесу, розкриття їх внутрішнього творчого потенціалу. Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вищої школи веде до зміни її технології. Надає їй особистісної спрямрваності.

Особистісно-орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання. Дослідженням особистісно орієнтованої освіти опікуються І.С.Якиманська, В.В.Сєриков, І.Д.Бех, В.В.Рибалката ін. [40;31].

Сучасне розуміння особистісного підходу в 60-х роках минулого століття відомі зарубіжні вчені К.Роджерс, А.Маслоу,В.Франкль. утверджуючи напрям гуманістичної психології, запевняли, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, якщо школа служитиме лабораторією для відкриття унікального "Я" кожної дитини, допомагатиме їх в усвідомленні, розкритті власних можливостей, в здійсненні особистісно значущого і суспільно прийнятного самовизначення, самореалізації та самоутвердження.

Поняття особистісного підходу передбачає послідовне ставлення сучасного педагога до виховання як до особистості, самосвідомого і відповідального суб'єкта власного розвитку, як до суб'єкта виховної взаємодії. Це - базова орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною.

Розглянемо більш детально деякі положення сучасних досліджень, присвячених особистісно-зорієнтованому навчанню.

І.С.Якиманська, розробляючи концепцію особистісно орієнтованої освіти, наполягає на уявленні про особистість як про мету та фактор освітнього досвіду під час навчання. Теоретичне призначення її концепції особистісно орієнтованого навчання полягає у розкритті природи та умов реалізації особистісно розвивальних функцій освітнього процесу. Практична цінність цієї концепції полягає у розробці регуляторів для практики освіти, яка повинна стати альтернативною традиційному навчанню.[40;31].

І.Якиманська вважає, що кожен учень дивиться на світ, спираючись на суб'єктивний досвід. Дитина, пізнаючи світ, користується "передзнаннями", сформованими культурою, що її оточує. Тому важливо спочатку виявити суб'єктивний досвід учня, а тоді вже, спираючись на нього, формувати наукові знання. Важливо також погоджувати нові поняття з суб'єктним досвідом учня. Традиційно, в процесі навчання особистісний досвід ігнорувався. На цю, одну з основних відмінностей між традиційною та гуманізованою освітою, звертали увагу такі відомі дослідники, як М.Холодна та Е.Гельфман. у статті "Інтелектуальне виховання особистості" вони зазначили, що за традиційної системи освіти досвід учня сприймається як такий, що не відповідає вимогам шкільного навчання, тоді як за гуманізованої освіти він розглядається як контекст учіння. Наприклад, повинні заохочуватися ініціативність, фантазія, вираження почуттів, життєвих уявлень, нагромаджених поза школою.[58; 13].

В.В.Сєриков вбачає головну функцію особистісно орієнтованої освіти в забезпеченні особистісного розвитку кожного суб'єкта навчального процесу, наполягаючи на визнанні за учнем права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчальної роботи. [40;31].

Кожен учень прагне розкрити свій особистий потенціал, що дала йому природа, і треба лише допомогти йому, створивши необхідні умови. Активність дитини виявляється у двох різних напрямках: адаптивності до вимог дорослих, які створюють для неї нормативні ситуації, та креативності, що дозволяє їй постійно шукати і знаходити вихід із ситуації, долати її та будувати нову, але з опорою на знання і способи дій, що вже в її індивідуальному досвіді. При пізнанні дитиною світу - те ж саме: з одного боку - цілісне особистісне бачення світу, що формується дуже рано, з іншого - спеціальне навчання, що дає дитині науково обгрунтовані знання, які є особистісно чужими для неї. Тому особистісно-зорієнтоване навчання спирається на положення про те, що тільки особистісно значущі поняття засвоюються учнем. Картина світу, створена в наукових поняттях, існує об'єктивно, незалежно ід учня. Це означає, що не всі поняття, навіть логічно обгрунтовані, будуть ним сприйняті. З цього приводу Е.Брейтигем зазначає, що навчання, при якому нові отримані знання не стали особистим досвідом учнів, веде до формалізації знань. [58; 13].

Деякі вчені наполягають на визнанні учнями права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчальної роботи.

Дійсно, кожен учень має свої особисті способи засвоєння нових знань. Для продуктивного виконання одного і того ж завдання різні учні застосовують різні способи і прийоми. На це вказує і С.Максименко, зазначаючи, що особистий спосіб мислення учня незалежно від того, на скільки гармонійно пов'язані в ньому окремі компоненти розумової діяльності, завжди становить більш-менш складне, певною мірою інертне психічне утворення. Тому кожна педагогічна спроба змінити цей спосіб наштовхується на деякі труднощі. Для вчителя важливо виявити ці способи, застосовуючи різноманітний дидактичний матеріал, який дозволяє учню самому обирати особистісно значущі для нього способи навчання. Як вважає І.Якиманська, при такому підході до навчання кожен учень розглядається як окрема, унікальна особистість, змінюється лише вектор напряму: не від педагогічних дій на учня, а від учня, який вибірково ставиться до цих дій, а не просто бере їх у готовому заданому вигляді. Цьому