Реферат

На тему: «професійна обумовленість особистості»

Прикладні аспекти дослідження професійної ідентичності особистості

Формування нових моделей соціальної поведінки людей та конструювання персональної системи цінностей в сучасному українському суспільстві безпосередньо впливають на визначення ідентифікаційних структур особистості. Процес побудови „образу Я” як компонента соціального світу розглядається тепер не з позицій протиставлення суб’єкта і об’єкта, а як їх взаємодія в побудові образу світу і власного „образу Я” (теорія соціальної ідентифікації). У статті робиться спроба інтерпретувати цей підхід щодо соціально-психологічного дослідження проблем професійної ідентифікації сучасної молоді.

Проблема ідентичності в психології не є новою, проте залишається актуальною навіть після того, як протягом понад сторіччя багато видатних вчених прилучались до вивчення цього психологічного феномена (З. Фрейд, Ч. Кулі, Дж. Мід, С. Рубінштейн, Е. Еріксон та ін.).

Ідентичність як складова самосвідомості та ідентифікація як механізм соціалізації індивіда розглядалися в працях А. Алексеєвої, Н. Антонової, Т. Баранової, Г. Брейкуела, А. Ватермана, П. Гнатенка, С. Максименка, Дж. Марста, Дж. Міда, В. Москаленко, Е. Еріксона, Л. Орбан-Лембрик, В. Павленка, М. Пірен, В. Романової, С. Серіно, В. Століна, С. Страйкера, Т. Титаренко, А. Толмасової, З. Фрейда, Ю. Хабермаса, В. Хосстінець, М. Шульги та ін. У межах вивчення проблематики соціальних груп і процесів ідентифікації, в них розглядались особливості етнічної, національної, гендерної, політичної ідентичності, а також ідентичності професійної (О. Бохонюк, М. Варбан, М. Кривоконь, Л. Шнейдер, Є. Чорний).

„Ідентичність є результатом активного процесу, що супроводжується появою у людини відчуття власної неперервності, тотожності і визначеності внаслідок належності до певного надіндивідуального цілого” [2, с. 51]. Незважаючи на великий обсяг емпіричних даних та розробку різних теоретичних підходів до їх інтерпретації, шляхи практичного розв’язання проблем ідентичності сучасної людини багато в чому лишаються нез’ясованими. Й досі в багатьох працях вживаються різні дефініції понять „ідентичність”, „ідентифікація”, немає єдиної думки щодо співвідношення феноменів ідентичності і концепції „Я”, не вирішені питання про ситуаційність та „стабільність-динамічність” різних видів ідентичності, про її довільність чи недовільність; немає єдиного погляду на структуру ідентичності та взаємозв’язок її компонентів.

Пояснюється це тим, що ідентичність – один з фундаментальних компонентів і механізмів розвитку самосвідомості, а цей процес опосередкується соціокультурними та історичними обставинами життя, індивідуальним життєвим шляхом людини, тобто чинниками, які тепер постійно змінюються, відзначаючись надзвичайно високою динамічністю. Люди, потрапляючи у нові соціально-економічні умови, змушені адаптуватись до них, надаючи відповідного змісту і спрямування усім проявам своєї соціальної активності.

Глобальна криза „надіндивідуального цілого”, яка охопила сучасне суспільство, викликала формування нових моделей соціальної поведінки людей та конструювання іншої персональної системи цінностей, безпосередньо вплинула на визначення ідентифікаційних структур. Внаслідок цього все гостріше відчувається потреба в переосмисленні соціально-психологічного трактування процесу ідентифікації особистості з урахуванням об’єктивних змін, що сталися в структурі його здійснення. У зв’язку з цим важливо проаналізувати праці, які відзначаються вираженим методичним спрямуванням, адже вони присвячені не вивченню психологічних механізмів, а проблемі формування професійної ідентичності, тобто в цілому спрямовані на вироблення практичних рекомендацій. При цьому найчастіше йдеться про ідентифікацію особистості майбутнього вчителя або практичного (шкільного) психолога (як засіб професійної адаптації).

На теоретичному рівні досліджувалися різні аспекти ідентифікації, функціонування ідентичності в структурі самосвідомості, зв’язок суб’єктивного смислу ідентичності з атитюдами, мотиваційні механізми, співвідношення індивідуальних і групових чинників ідентифікації тощо. Із сфери наукового розгляду професійної ідентичності випали такі специфічні для соціальної психології проблеми, як зв’язок самоактуалізації особистості з соціально-економічним тлом, що утворилося на цей час в країні; з рівнем матеріального, духовного і правового забезпечення громадян; з режимом відкритості/ізольованості суспільства; з особливостями організації сучасної професійної спільноти у різних її формах.Зокрема, проблема впливу особливостей професійної взаємодії на ідентифікацію особистості спеціально не вивчалась. В контексті ж самовизначення і соціалізації індивіда розгляд професійної ідентифікації зміщувався в площину розвитку професійних здібностей, компетентності, інтенсифікації професійної праці. Соціально-психологічні механізми професійної ідентичності розглядалися здебільш як чинник закріплення індивіда в професії.

Окрім цього необхідно мати на увазі, що результати досліджень ідентичності, які було одержано у різні періоди минулого століття, далеко не завжди можна використати для коректного пояснення особливостей самосвідомості людей – громадян сучасного суспільства.

Як усі інші складові наукового пізнання, пов’язані з аналізом соціальних реалій, соціальна психологія не може залишити поза увагою зміни, що відбуваються, перш за все, у самому предметі її досліджень – у поведінці людей та функціонуванні утворюваних ними груп. Серед традиційних проблем цієї категорії не важко виокремити такі, що особливо міцно пов’язані з соціальним контекстом, із змінами соціального буття, що знаходить безпосереднє відображення в суб’єктивних сприйманнях, реакціях та поведінці людей. Прикладом може бути завжди актуальна (в різних парадигмах, за різних соціально-економічних умов) проблема професійного самовизначення особистості, зокрема її професійної самосвідомості.

Ця проблема формувалася на тлі одвічних протиріч між інтересами суспільства і особи („обов’язок” і „свобода волі”) як віддзеркалення протистояння суспільної потреби в зростанні сукупного продукту праці та у відповідному розподілі людських ресурсів (раціональний компонент) і прагненні людини задовольнити власні, суб’єктивні потреби, в тім числі за допомогою професійної праці (ірраціональний компонент).

В умовах радянського ладу (з плануванням в усіх сферах матеріального та інтелектуального виробництва) домінував лише суспільний інтерес. Тоталітарні режими, як відомо, уніфікували цільові орієнтування професійного самовизначення особистості, звівши до мінімуму вплив на нього суб’єктивних прагнень, уявлень, бажань. Отож роль головного чинника у професійному становленні індивіда належала ситуації як сукупності історично обумовлених складових