Відповідно, новизна в методології соціально-психологічних досліджень полягатиме у перемиканні уваги з пошуку „Я” як сутності, що вже існує, на процес конструювання „Я”. Тобто не стільки на заданості „Я” і обумовленій нею поведінці, скільки на творенні „Я” (під дією ситуації) та відповідних проявів соціальної активності. До цієї думки Р. Харре [1, с. 24] приєднується чимало сучасних психологів, у тому числі Г. Андреєва [1], С. Максименко [7].

Отже, розгляд професійної ідентичності має базуватися на уявленні про те, що повсякденна соціальна перервність і нестабільність закономірно формують суб’єкта, який порівняно легко змінює свої соціальні ролі та відповідні ідентичності.

Стосовно професійної ідентичності це сприймається як відмова від традиційного прагнення людини віднайти й опанувати свою „справу усього життя”, тобто професію, з якою пов’язується перспектива актуалізації особистості та самоствердження, досягнення бажаного матеріального і соціального статусу, культурного розвитку тощо.

Сучасна людина, особливо молодь, внутрішньо готова до багаторазової зміни професійної діяльності. І це не викликає відчуття дискомфорту, як це було у попередніх поколінь. Тоді професійна ідентичність цілеспрямовано закріплювалась, її вплив на структуру особистості був настільки великим, що досить часто доводилося говорити про „професійні деформації особистості”.

Слід зазначити, що готовність до зміни своїх ідентифікаційних структур відповідно до прийняття нових соціальних ролей сприймається багатьма сучасними психологами як ознака психічного здоров’я людини, а сувора когнітивна та емоційна фіксованість на рольовому наборі – як прояв певних психічних розладiв [2, с. 51].

Якщо професійна ідентичність втрачає вирішальне значення як чинник стабільності, як детермінанта соціального статусу індивіда, то яку функцію вона виконує тепер в процесі його соціалізації? Як взаємодіють механізми „робочої Я-концепції” і професійної ідентичності? Адже відомо, що одні „робочі Я-концепції” реалізуються частіше, інші – досить рідко. Тобто в ситуаціях реальної соціальної взаємодії суб’єктів професійної діяльності з’являється неоднакова ймовірність формування „Я-концепції професіонала” – з включенням тієї чи іншої професійної ідентичності. Які структурні компоненти множинної, „клаптикової” соціальної ідентичності переймають на себе основні функції професійної ідентичності – самопідсилення та самопізнання, коли вона набуває ознак лабільності?

Окрім цих виникає ще багато запитань, зміст яких обумовлюється новим підходом до розгляду проблеми професійної ідентифікації як процесу побудови людиною репертуару своїх „можливих Я” та оцінки ймовірності, з якою ці можливості будуть реалізовуватися.

Для професійної ідентифікації, на відміну, наприклад, від етнічної, гендерної, вікової, специфічним є довільний характер її здійснення та визначальна роль мотиваційної основи цього процесу. З цим пов’язана особлива чутливість професійної ідентичності до сформованості оцінних відношень індивіда – з включенням найрізноманітніших явищ і предметів оточуючого світу та самого себе. Відповідно, зміст професійної ідентифікації обумовлюють різнопланові чинники – нормативні, соціальні, соціально-психологічні, особистісні. До соціально-психологічних відносять: роль значущих інших у формуванні суб’єктивних відношень до різних професій (соціальний статус, матеріальне забезпечення, особливості організації професійної діяльності, професійного спілкування та взаємодії), гомогенність і стабільність соціального середовища, в якому відбувається професійна діяльність; характер соціальних взаємодій у професійній групі; внутрішньогрупові егоцентричні переважання або протиріччя в типовому професійному середовищі; характерна доля представника професії; перспективи самовираження та професійного зростання тощо.

В умовах стабільного функціонування усіх державних структур встановлювалась і підтримувалась відносна усталеність впливу названих чинників на процеси професійної ідентифікації. Домінуюча роль при цьому традиційно залишалась за суб’єктивною привабливістю предмета професійної діяльності (інтерес до її змісту, соціальний статус професіонала).

Не буде перебільшенням, коли скажемо, що переосмислення фундаментальних положень теорії ідентичності, тобто певна її модернізація з наступним виробленням усього комплексу відповідних прикладних проблем визначає цільове спрямування і зміст окремого напрямку соціально-психологічних досліджень в сучасному людинознавстві.

Зміни, що сталися в нашому суспільстві, супроводжувались зсувом пріоритетів у сфері ціннісних орієнтувань (і молоді, і дорослого населення). Наслідком цього є те, що для професійної ідентифікації вирішальним став такий чинник, як реальна перспектива самоствердження особистості (матеріальне забезпечення, соціальний статус, можливості самоактуалізації, кар’єра тощо).

Отже, є досить підстав для припущення, що професійна ідентичність набуває ознак соціально-психологічної константи лише за наявності зазначених передумов самоствердження, а інтерес до змісту професійної діяльності та визнання власної схильності до неї як мотив ідентифікації відступає на другий план. Випадки, коли йдеться про спеціальні здібності та відповідну професійну ідентичність, є винятком. Здебільшого це стосується творчих професій.

Література:

1. Андреева Г. М. В поисках новой парадигмы: традиции и старты ХХІ в. // Социальная психология в современном мире. - М.: Аспект Пресс, 2002. - С. 9 - 27.

2. Белинская Е. П. Исследования личности: традиции и перспективы // Социальная психология в современном мире. - М.: Аспект Пресс, 2002. - С. 42 - 61.

3. Дубовская Е. М. Социализация в изменяющемся мире // Социальная психология в современном мире. - М.: Аспект Пресс, 2002. - С. 148 - 162.

4. Ермолаева Е. П. Профессиональная идентичность как комплексная характеристика соответствия субъекта и деятельности // Психологическое обозрение. - №2. - 1998. - С. 35 - 40.

5. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения. - Р/Д, 1996.

6. Леонтьев Д. А., Шелобанова Е. В. Профессиональное самоопределение как построение образов возможного будущего // Вопросы психологии. - №1. - 2001. - С. 57 - 66.

7. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 220 с.

8. Тэшфел А. Эксперименты в вакууме // Социальная психология. Тексты. - М.,