Сьогодні доводиться з жалем констатувати, що намічена мета — побудова сучасної правової держави — досягається далеко не завжди цивілізованими методами. Соціально-гуманістичний підхід потребує конкретного визначення, що дають людині кардинальні реформи в економіці, в соціальній, духовній, політичній сферах, чи стає вона внаслідок цих перетворень розумнішою, добрішою, фізично міцнішою, духовно багатшою; чи сприяють накреслювані плани повсюдному утвердженню гуманно-колективістського способу життя людей, формуванню громадянського суспільства.

Конче потрібна діалектична ґрунтовність у модернізації країни. Відомо, що будь-який історичний час суперечливий, але нинішній, як бачимо, особливо. Щоб розплутати найскладніший клубок проблем і суперечностей, треба знати, де та нитка, з якої слід починати. Такими вузловими моментами, очевидно, є суперечності сутнісного порядку.

Поєднання об'єктивації і суб'єктивації в управлінні дозволяє змістити акцент на процес взаємо- і самореалізації людини в конкретно-історичних суспільних відносинах — економічних, політичних, духовних, екологічних та інших.

І критерій тут цілком визначений, а саме: як відтворюється і реалізується людинотворчий потенціал людини. Якщо сила взаємопокладання суспільно-колективістського і особистого згасає, це певний симптом кризи в управлінні, а отже, вкрай потрібен пошук досконаліших моделей суспільного розвитку.

Використана література

1. Дікон Б. Глобальна соціальна політика. Пер. З англ – К., 1999. – 346 с.

2. Матвієнко, В.Я. Соціальні технології. К.: Укр. пропілеї, 2001.

3. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К., 1995. – 206 с.

4. Соколенко С.И. «Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины». – К.: Логос, 1998. – 568 с.

5. Холостова Е.И. Технологи социальной работы. Ученик. – К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. – 400 с.

6. Шевчук П.І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.