Д.І.Фельдштейн виділив діяльність, що соціально визнається і соціально схвалювану. Психологічний сенс цієї діяльності полягає для підлітка в тому, що беручи участь в ній, він фактично залучається до справ суспільства, займає в ньому певне місце і утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. В процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності. Але методи і принципи такої діяльності вимагають значного коректування при включенні в неї підлітків, що відрізняються підвищеною агресивністю. Перш за все, необхідна організація системи розгорненої діяльності, що створює жорсткі умови і певний порядок дій і постійний контроль. За умови послідовності, поступовості залучення агресивних підлітків до різних видів діяльності, що соціально визнається, - трудової, спортивної, художньої, організаторської і інших, - важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, спадкоємності, чіткої побудови цієї діяльності.

Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру і інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму - роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів і інших вихователів. Нерідко це прагнення приводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень.

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Тому сім’я є одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах тих, що формують особу. При цьому вирішальним є не її склад - повна, неповна, така, що розпалася, - а етична атмосфера, взаємостосунки, які складаються між дорослими членами сім'ї, між дорослими і дітьми. Встановлено, що рівень фізичної форми агресивної поведінки найбільш виражений у дітей з робочого середовища, а найбільш агресивними є діти з середовища сільських механізаторів. Разом з тим у підлітків цієї групи наголошується мінімальний рівень негативізму. Вербальні форми агресивної поведінки типові для більшості підлітків з сім'ї службовців середньої ланки. В той же час ці підлітки відрізняються порівняно невисоким рівнем фізичної форми агресивної поведінки.

Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, а підліток прагне до твердження себе, своєї позиції, як дорослий, серед дорослих, то необхідно забезпечити включення підлітка в таку діяльність, яка лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості підлітку реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих.<9>

2.3. Свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобто самовиховання, саморозвиток.

Потреба бути особистістю, яка виникає на певному етапі розвитку індивіда і фіксується у питанні “хто я?”, - це напружене бажання саморозкритися і вийти за межі свого буття, залишити себе в інших, притаманне будь-якому творчому акту, чи то предметна діяльність чи міжособистісна комунікація, спілкування, невипадково поняття “особистість” тісно пов’язується у філософській літературі з ідеями свободи і творчості.

Підліток починає вдивлятися в себе, ніби відкриває для себе своє «Я», прагне пізнати сильні і слабкі сторони своєї особистості. В нього виникає інтерес до себе, до якостей власної особи, потреба в самооцінці. Поняття, на основі яких у підлітків формуються критерії самооцінки, набуваються в ході особливої діяльності, самопізнання. Основною формою самопізнання підлітків, за думкою Л.М.Фрідмана і І.Ю. Кулагіної, є порівняння себе з іншими людьми: дорослими, ровесниками.

Залежно від того, як людина на певних етапах життя ущільнює, розширює, звужує, прискорює або вповільнює перебіг власного психологічного часу, вона по-різному бачить навколишній світ і саму себе, перебуває з цим світом у злагоді або конфронтації, утверджує власну індивідуальність або заперечує її, процес самовдосконалення або винаходить дедалі складніші психологічні захисти. Тобто, чи готова людина визнавати, слухати, відчувати свою внутрішню глибинну сутність, чи готова прийняти себе з власними недоліками та позитивами, чи готова взяти на себе відповідальність за власний особистісний розвиток, реалізацію своїх можливостей, задумів. Не кожен здатен “побачити” правду про себе, наважитись зрозуміти себе та власні потреби. Часто ми вдаємося до різноманітних шляхів втечі від правди, інколи нам добре жити з власними проблемами, ми ховаємося від них, адже визнання їх існування вимагає від нас рішучих дій, відповідальності. І ми обманюємо себе, перекладаємо вину на інших за наші невдачі, за наше небажання творити власне життя.

Вираз “стати собою” чи “знайти себе” передбачає не стільки пізнання і виявлення чогось “даного” індивіду, закладеного в ньому, скільки самоздійснення, реалізацію вибраної ним сутності і життєвого шляху. Звичайно, не усвідомивши і не прийнявши своєї психофізіологічної індивідуальності, не адаптувавшись до власних нейродинамічних та інших властивостей, особистість не зможе успішно взаємодіяти з середовищем і виробити ефективний індивідуальний стиль діяльності.<4>

Особистість не просто адаптується, пристосовується до