Висновки

В результаті проведеного дослідження я прийшла до таких висновків:

1. Від 6 до 11 років розширення соціального життя вносить істотний вклад у почуття власного «Я». Зміцнюється почуття відповідальності за себе, відбувається подальша інтерналізація правил, норм, стандартів.

Дитина починає розуміти, що хоча б інколи вона може помилятися.

2. Біологічні зміни, нестійкість настрою, ускладнення сімейних та соціальних стосунків, а також нова відповідальність, характерні для наступного періоду, — все це сприяє розвитку почуття власного «Я».

У підлітковому віці нестабільність самооцінки пов’язана з тим, що захоплення або сум і самотність наступають при прийнятті чи нехтуванні другом або референтною групою.

Вдале завершення підліткового та юнацького періодів включає в себе відношення до тілесних змін, які відбуваються у цьому віці, емоційні переживання; усвідомлення своїх якостей та досвід соціальних відносин. Все це приводить до формування «Я-концепції». «Я-концепція» — стійка, частково усвідомлена система уявлень людини про себе, яка переживається як неповторна та на основі якої особа будує свою взаємодію із світом, іншими людьми і відноситься до себе.

Пізнаючи своє “я”, дитина, як правило, звертається до порівняння себе з іншими людьми. Придивляючись до інших, порівнюючи себе з ними, вона помічає в собі те, що спочатку помічає в інших, і тільки цим шляхом приходить до усвідомлення якостей своїх вчинків та дій, результатів своєї діяльності, вчиться розуміти свої можливості, визначати своє місце в колективі.

Результати досліджень свідчать про те, що початкова оцінка дитиною власних якостей, вчинків, наслідків діяльності є простим відображенням тієї оцінки, яку дають цій діяльності, цим якостям та вчинкам вихователі, вчителі, батьки. Цей етап розвитку самооцінки дослідники вважають “передсамооцінкою”. Процес же формування справжньої самооцінки включає в себе два періоди. На першому з них самооцінці піддаються зовнішні дії, на другому до сфери самооцінки дитини включається її внутрішній стан і власні якості.

Під впливом педагогічних оцінок у дітей створюється певне ставлення до своєї діяльності, до самих себе, формується самооцінка. Але спочатку вона залежить, як ми вже зазначили, від оцінювання їх дорослими, а вже пізніше діти виявляють у цьому відношенні більшу самостійність.

Важливим джерелом розвитку усвідомлення дитиною своєї поведінки є також її оцінка оточуючими. Чимале значення в цьому має характеристика діяльності та якостей особистості.

Дослідники психології дитячої самосвідомості вважають, що розвиток психічних функцій (інтелектуальних, вольових, емоційних) у кінці дошкільного віку підіймає самосвідомість дитини на такий рівень, при якому стає можливим поява власної, досить стійкої самооцінки, яка більш або менш об’єктивно відображає реальний стан розвитку дитини. Зміст самоусвідомлення дитини в цей період складається з усвідомлення практичних умінь, вчинків, властивостей, які вона виявляє в собі, співвідносячи свої вчинки з вимогами дорослих.

Більш складним за змістом є внутрішньоособистісний конфлікт, пов’язаний з побудовою підлітком “Я-концепції”, пошуком відповідей на питання “Хто Я?”, “Який Я?”, “Для чого Я живу?” і т.п. Як відомо, постановка подібних питань властива багатьом підліткам. Критичний стан виникає у випадку, коли підліток не може знайти відповідей, які б його задовольняли, коли пошук відповідей на ці питання стає центральним переживанням особистості, фіксується в її емоційно-значущій сфері, а повсякденні проблеми переживаються як менш істотні. Тенденція розвитку критичного стану полягає у відкритті підлітком несумісності між своєю ідеальною “Я-концепцією” (складеною відповідно до уявлень про призначення людини, про тих людей, які обрані як ідеал) і оцінкою реальної ситуації (своєї життєдіяльності, повсякденності, своїх схильностей, здібностей і можливостей), що призводить до глибоких переживань із приводу своєї незначущості, усвідомлення неможливості реалізувати створене ідеальне “Я”, породжує постійну емоційну напруженість. Переживання підлітка супроводжуються втратою самоповаги, зниженням активності, погіршенням стосунків із учителями, батьками, однолітками. Подібний внутрішній процес можна кваліфікувати і як кризу, тому що підліток переживає втрату сенсу життя: його вже не приваблює власне майбутнє, перспектива свого призначення і ролі в суспільстві; він знецінює свій ідеал і все, що його оточує.

У системі взаємодій з природним і соціальним світом дитині доводиться виступати в різних ролях, бути об'єктом' найрізноманітніших діяльностей. З кожної конкретної взаємодії вона “виносить” образ свого “Я” у різнобічності, складності й суперечливості його проявів. У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого “Я” новоутворення, що їх складають зовнішні та внутрішні психологічні особливості, відбувається немовби внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості, її цінності. Кожного разу в результаті самоаналізу образ свого “Я” включається до нових зв'язків і виступає в нових якостях. Так виникає узагальнений образ свого “Я”, що немов виплавляється з багатьох поодиноких конкретних образів і містить стійкі, незмінні суттєві риси та уявлення про свою сутність, суспільну цінність. Узагальнений образ свого “Я” знаходить вираження у відповідному понятті про себе, яке. однак, не є чимось раз і назавжди визначеним, застиглим. Йому властивий постійний внутрішній рух. Його зрілість, адекватність перевіряються і коригуються практикою. <6>

Література:

Аверин В. А. Психология детей и подростков. С. 316

Бернс Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание. – М.: Прогресе. 1986 С.421

Выготский Л. С. Развитие высших психических функций. – М.: АПН, 1960. – 500 с.

Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: Политиздат, 1984. – 335 с.

Кулагина