Реферат

на тему:

Методи та форми соціально-профілактичної роботи

ПЛАН

1. Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.

2. Методика соціально-профілактичної роботи.

3. Форми роботи з профілактики негативних явищ.

1. Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.

Передбачається вирішення конкретних завдань:

- проведення поведінкових та соціологічних досліджень, у результаті яких буде чітко визначено картину про групи молоді, які мають девіантну поведінку, є схильними до вживання наркотиків, алкоголю; форми та методи профілактичної роботи адаптуються до наявних соціально-демографічних та матеріальних умов;

- проведення ряду просвітницько-навчальних заходів з метою формування стійкого інтересу підлітків та молоді до здорового способу життя, підвищення рівня гігієнічної культури, санітарної освіти, відповідального ставлення до свого здоров’я; створення науково-методичної бази з профілактики негативних явищ і пропаганди здорового способу життя в молодіжному середовищі;

- створення різнопланових (духовних, медико-психологічних) реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів для молоді, яка має алкогольну чи наркотичну залежність; активізація підтримки спільнот родичів, діти яких страждають від алкогольної чи наркотичної залежності;

- створення притулків для дітей з родин, схильних до вживання алкоголю та наркотиків.

2. Методика соціально-профілактичної роботи.

Практики соціальної роботи виділяють кілька груп методів, методичних моделей реалізації профілактичних програм у молодіжному середовищі.

По-перше, це група методів, що продукують систематичну переробку переконань. Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілактичній діяльності:

1 — увага; 2 — розуміння; 3 — згода; 4 — запам'ятовування; 5 — поведінка.

Щоб досягти результатів профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки.

По-друге, це методики “когнітивної відповіді”, що акцентують профілактичну дію на думках або “когнітивних відповідях” (виникають у суб’єкта під час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”.

По-третє, методики очікування – зв’язок групи факторів поведінки зі здоров’ям. Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:

- чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси захворіти”);

- серйозності захворювання “рак є дуже серйозним захворюванням”);

- втрат, що пов’язані зі зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);

- переваг, що приносить зміна поведінки (не випиваю - економлю кошти і приділяю більше уваги дитині);

- сигнали (натяки на дію) тощо.

П’ять стадій змін поведінки, пов’язаної зі здоров’ям:

1. “Навчання на рівних” - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку.

2. Стадія передзамислювання - індивід не виражає бажання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми.

2. Стадія замислювання - люди усвідомлюють, що проблема існує і вони думають її змінити, але це поки що не має зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років).

3. Підготовча стадія - комбінація намірів та поведінкових компонентів, на цій стадії люди бажають почати дію в найближчий рік (тобто, прийняти рішення).

4. Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми.

5. Стадія підтримки - профілактика рецидивів та оцінка виграшів зміненої поведінки.

Зміна цих стадій може розгортатись по спіралі ~ молода людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо.

Процесуальний метод адаптації передостороги включає в собі сім стадій:

1. Молоді люди не усвідомлюють наслідки для здоров’я своєї поведінки.

2. Усвідомлення цього, але сама проблема не знаходиться в полі зору особистості.

3. Зацікавленість та занепокоєність цією проблемою.

4. Рішення не робити якісь дії - вихід.

5. Прийняття рішення змінити свою поведінку.

6. Безпосередня дія.

7. Підтримка нової поведінки, пов'язаної зі здоров’ям.

Взаємодію когнітивних та емоційних компонентів особистості використовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.

Прийняття рішення проходить в три етапи:

1. Інтерпретація. Індивід може отримати інформацію про можливість захворювання через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії.

2. Розвиток та ідентифікація адекватної стратегії подолання. Два найбільш загальні типи:

- застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки);

- уникнення подолання (відмова, фантазування).

3. Стадія оцінки, що включає індивідуальну оцінку ефективності стратегії і рішення про продовження цієї стратегії подолання чи заміну її на іншу, більш оптимальну.

Ще одна модель дії була розроблена на основі теорії запланованої поведінки. Вона постулює, що безпосередньою детермінантою людської поведінки є наміри щодо поведінки, яку особистість планує зробити.

Однією з причин, чому люди продовжують практику нездорової поведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”. Така особистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ризику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”:

1) недостатність особистісного досвіду з даної проблеми;

2) впевненість, що проблема може бути попереджена діями індивіда;

3) впевненість, що проблема не з’явилась і що її не буде у майбутньому;

4) впевненість, що проблема зустрічається дуже рідко.

Існують специфічні теорії дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактичних програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоретична модель обґрунтовує поведінку, яка