дотримуватися таких загальних правил:
набір запитань має бути логічно узгоджений із головною проблемою дослідження і становити певним чином організовану послідовність.
Формулювання запитань повинні бути ясними і чіткими, а текст запитання-зрозумілим респонденту.
Формулювати запитання слід так, щоб забезпечити правдивість відповідей.
До анкети включаються найсуттєвіші запитання.
Перед застосуванням анкети варто перевірити її на придатність відповідно до мети дослідження.Для цього проводяться пілотажне дослідження, в ході якого уточнюються і, якщо виникає потреба переформульовуються запитання. Результати опитування повинні бути надійними і обгрунтованими. Одним із способів перевірки надійності анкети є повторне проведення анкетування через якийсь проміжок часу.
Анкетування на відміну інших методів потребує мінімального дослідницького апарату. Характер матеріалів анкет підлягає кількісному аналізу, зручний в обробці. Однак і анкетування не завжди універсальне: іноді відіграє в дослідженні основну роль, іноді другорядну, а іноді його проводити взагалі недоцільно. Якщо анкета не викликає у дітей заціквленності, то ми отрмаємо відповіді меншості , яка керувалась у виборі варіантів відповідей невідомими нам мотивами.
Недоліками опитувань є труднощі, які відчувають респонденти, відповідаючи на запитання анкет. Особливо це стосується дітей. Кожне запитання потребує певного аналізу та самоаналізу, останнє є складним і для дорослого. Ці труднощі безпосередньо пов’язані з характером питальника: кількістю, змістом, послідовністю та точністю формулювань запитань.
Жоден із дослідницьких методів не зловживається некомпетентними людьми так, як анкетування; і жоден з них не викликав стільки невдалих дослідницьких починань. Анкетне опитування можна і треба проводити лише тоді, коли з характеру дослідження випливає, що інші методи у даному випадку нерентабельні і що органічні недоліки цієї техніки значною мірою не відіб’ються на результатах. І як обов’язкова умова – необхідне доповнення анкетування іншими методами дослідження.
Метод вивчення документів використовується здебільшого як додатковий, але, незважаючи на це, він має велике значення, оскільки за його допомогою можливий аналіз продуктів людської діяльності. Метод вивчення документів застосовується переважно на ранніх етапах дослідження, коли необхідне попереднє ознайомлення з об’єктом дослідження, або на заключному етапі – для повнішої та об’єктивнішої інтерпритації результатів. У деяких випадках метод вивчення документів застосовується і як самостійний. Особливо доцільний він тоді, коли з документів можна отримати така відомості, які неможливо дістати шляхом спостереження чи опитування. Для діагностики процесу цілеспрямованої спеціалізації в межах середньої освіти необхідний аналіз навчальних планів і програм, змісту підручників, звітної документації, учнівських творів, біографій випусників.
Документи класифікуються за різними критеріями:
за способом фіксації інформації розрізняють: письмові, друковані документи, записи на інших носіях інформації на кіно і фотоплівці;
за мірою персоніфікації: особисті і безособові. Особистими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри або анкети), характеристики, листи, щоденники. Безособові – дані статистики, преси, протоколи зборів тощо;
залежно від статусу джерела: офіційні і неофіційні. Офіційні документи - дані державної статистики державних архівів, проколи судових органів і прокуратури.Неофіційні документи – матеріали приватних осіб.
Особливу групу документів становлять численні матеріали засобів масової інформації. За джерелом інформації документи поділяють на первинні і вторинні. Первинні документи складаються на основі безпосередньої реєстрації подій що відбуваються. Вторинні – представлють обробку, узагальнення чи опис зроблений на основі даних першоджерел.
У всіх випадках первинні дані надійніші вторинних. Офіційний особистісний документ, одержаний із перших рук, більш надійний і достовірний ніж неофіційний, безособовий і дотого ж складений на основі інших документів. При використанні вторинних документів важливо установити їх першоджерела. Це можливо зробити вибірково щоб оцінити загальну похибку вторинних матеріалів.
Методи аналізу документальних джерел поділяються на традиційний, неформалізований і формалізований, контент – аналіз. Традиційний метод аналізу документів грунтується на загальних логічних операціях аналізу і синтузу, порівняння, визначення, оцінки, осмислення. Проводиться змістовне виділення блоків ідей згідно з постановленими цілями.
Формалізований стандартизований метод аналізу змісту документальних джерел (контент-аналіз) був введений як альтернатива традиційним нормативним методам з метою подолання суб’єктивних викривлень у сприйнятті та інтерпритації змісту документів. Він полягає в аналізові словника тих чи інших документів, фіксуванні частоти вживання окремих понять з наступною кількісною обробкою отриманих даних. Щоб мати право на узагальнення, слід використати велику кількість та зіставити результати окремих членів кодувальної групи. Медотика контент – аналізу може бути модифікована відповідно з цілями навчально-виховного поцесу.
Експеремент – це організована дослідником взаємодія між піддослідним або групою піддослідних і експерементальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить. Експремент відрізняється від спостереження можливістю активного втручання в ситуацію дослідника, який здійснює планомірні маніпуляції однієї або кількома змінними та реєструє зміни, що відбуваються з досліджуваним явищем.
Основні особливості експеременту, які зумовлюють його дослідницьку цінність, такі:
в експеременті дослідник сам викликає досліджуване ним явище замість того, щоб чекати, поки випадковий потік явищ надасть йому можливість це явище спостерігати;
експерементатор може змінювати умови, за яких явище виявляє свої характеристики, замість того, щоб сприймати їх у випадково даному контексті ситуації;
варіативні маніпуляції експерементатора умовами дослідження дають можливість виявляти закономірності протікання тих чи інших процесів, явищ за конкретних умов і ситуації;
підвищення точності реєстрації дій піддослідних;
зв’язок з теорією.
Залежно від характеру та умов експериментальної ситуації розрізняють два головні різновиди експеременту: лабораторний і природний.
Природний експеремент проводиться не в лабораторії, а в звичайних життевих умовах; при цьому експерементальному впливу піддаються умови, в яких протікає діяльність, що вивчається, сама ж діяльність піддослідного спостерігається в її природному виявленні. Проте вибір природної ситуації експеременту не є спонатнним, випадковим. Дослідженя відбувається згідно з підібраними умовами, що відповідають цілям дослідження, а процеси, що пізнаються, протікають у природному