з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві усе, що недоступне їй в навколишній діяльності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу»- писав О.М. Горький.
Ефективне викладання математики в початкових класах не можливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань з математики, а й навчитися спостерігати об’єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти взаємозв’язок між математичними поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися міркувати, обґрунтовувати свої висновки, користуватися математичною мовою.
Засвоєння основ математики в початкових класах вимагає великого розумового напруження, високого ступеня абстрагування й узагальнення, активності думки. К.Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом, робили висновки. Він писав: «Само собою зрозуміло, що діти не повинні виучувати ніяких арифметичних правил, а самі відкрити їх… А коли всі діти зрозуміють який-небудь простий арифметичний закон та звикнуть його виконувати і в умі, і на словах, і на письмі, тоді ви можете формулювати цей закон в арифметичне правило, власне, щоб привчити дітей до точності висловів».
Цілком природно, що саме у грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування найнеобхідніших умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання посильні кожному учню, максимально розвиваючи їхні здібності. Гра виховує почуття відповідальності, колективізму. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.
В.Ф.Шатанов зазначає «Подивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, нестандартного, масштабного.»
Гра тільки здається легкою, а насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. Ігри в школі, перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити. Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.
Гра є найважливішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К.Д.Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні.»
1.2 Особливості організації ігор у першому класі
Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів.
Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш.О.Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш.О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя. [Вчися граючись Л.В. Артемова. К.,1990. с.3-5]
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А.С Макаренка який писав: «Одним із важливих методів є гра… Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає…В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така велика відповідальність, як і в роботі, звичайно, у грі гарній, правильній…» Потрапляючи до школи після дитячого садка , дитина зустрічається з таким видом діяльності як навчання. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати , розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні..
Граючись, діти вчитимуться лічити, розв’язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх. Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникає потреба вчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Насамперед, одноманітне розв’язування прикладів стомлює дітей. Виникає байдужість до навчання. Проте розв’язування цих самих прикладів у процесі гри «Хто швидше» стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети – в кожного виникає бажання перемагати, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати