Проблеми обдарованих дітей

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема виховання обдарованої дитини.

1.1. Передумови виховання обдарованої дитини.

1.2. Умови формування обдарованості дитини в сім’ї.

Розділ 2. Особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми.

2.1. Застосування методів стимулювання навчальної діяльності.

2.2. Розвиток здібностей обдарованих учнів.

2.3. Наступність у роботі з обдарованими дітьми.

Висновок

Список використаних джерел.

Додатки

Вступ

Почнемо з одного, хоч і широковідомого, проте, як нам здається, недостатньо дослідженого явища. Пов’язане воно із світовим економічним розвитком. Маємо на увазі незвичайний ривок, який зробили в цій сфері за останні десятиріччя такі країни, як Японія, Південна Корея, Таїланд, Тайвань. Цей ривок тим більше вражає уяву, що в названих країн і територія порівняно невелика, і природні ресурси дуже обмежені. У чім же річ? Дати вичерпну відповідь, звичайно, не наше завдання. Але одну обставину виділимо: всі експерти, які аналізували цей феномен, незмінно відзначали вміле, надзвичайно раціональне використання інтелектуальних ресурсів. Тут і різко зрослий освітній рівень усього населення. І зразкова, заснована на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук (а також щедрих асигнуваннях) постановка системи освіти в усіх її ланках. І, нарешті, – останнє за місцем, але не за значенням – підвищена увага до тієї порівняно невеликої частини підростаючого покоління, яку називають обдарованими дітьми.

Відзначимо, що в терміна «розумова обдарованість» досить багато синонімів: «розум», «розумові здібності», «інтелект», «інтелектуальні здібності», «пізнавальна сфера», «пізнавальні здібності». У терміна «здібності»– свої синоніми: «узагальнені вміння», «можливості», «потенції», «рівень розвитку» і т. ін. На цю багату синоніміку, звичайно, доводиться зважати.

Але це тільки один бік справи. Другий бік — це багатозначність терміна «розумова обдарованість». У науковому вжитку він позначає принаймні шість понять. Ці значення такі.

Перше. Будь-який рівень розумових здібностей даної людини незалежно від місця в діапазоні міжіндивідуальних відмінностей, причому цей рівень зумовлюється переважно природженими яко-стями нервової системи; ці якості фактично ототожнюються із здібностями.

Друге. Рівень розумових здібностей, властивий найбільш розвиненим 2% людей; причому цей рівень знов-таки приписується в основному дії природжених якостей.

Третє й четверте значення відрізняються відповідно від пер-шого й другого тим, що, навпаки, домінуючу роль щодо рівня обдарованості тієї чи іншої людини відводять культурно-педагогіч-ним факторам (культурне середовище, якість освіти).

Нарешті, п’яте й шосте значення відрізняються від попередніх тим, що природжені якості розуму й нервової системи розглядаються як задатки, на базі яких залежно від культурно-педагогіч-них умов можуть бути сформовані розумові здібності (обдарованість) різного рівня.

У зв’язку з тим, що нас цікавлять найбільш розвинені діти, та відповідно до позиції більшості сучасних психологів ми використовуватимемо термін “обдаровані діти” в останньому з перелічених значень. Тобто розумітимемо під ним дітей, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, який є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Розділ 1. Проблема виховання обдарованої дитини.

1.1. Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка. В певні періоди людської історії вона диктувалася прагненням панівної верхівки суспільства повністю нівелювати особистість, перетворити цілі народи на слухняних маріонеток. В інші епохи в плеканні неповторної індивідуальності вбачали сенс педагогічної діяльності, перспективу поступу держав і людства в цілому. Кризові, застійні явища в українському суспільстві сьогодні, як і завжди в подібні історичні періоди, породжують попит на обдаровану особистість, котра нестандартно мислить, наділену сильною волею і колосальною працездатністю.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли безпосередньо чи побіжно практично всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку все ж існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження. Зокрема, відсутні чіткі практичні рекомендації, побудовані на систематизації напрацьованого матеріалу з цієї проблеми.

Критичний аналіз наукових праць і практичного досвіду дає змогу зробити висновки, що рутинне виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно діє на обдаровану натуру. Необхідна індивідуалізація підходу. Які ж критерії визначення талановитої дитини відомі сьогодні? Теоретична педагогіка для діагностики обдарованості послуговується численними тестами. Системи тестів розроблені в усіх розвинених країнах, адаптовані для міст і сільських місцевостей. В Україні широко використовуються тести Г. Айзенка, Д.Векслера, Л. Занкова, І. Іразека, Н. Левітова, І. Максименка, А. Нечаєва та ін. Проте тести не є універсальним методом визначення обдарованості. По-перше, валідність навіть найточніших із них ніколи не перевищує 80 відсотків. По-друге, провідний вплив на виховання дитини здійснює сім’я, а батьки здебільшого не обізнані в галузі тестування. Як правило, не звертаються до нього у повсякденній роботі шкільні вчителі, вихователі дошкільних установ. Внаслідок цього для практиків придатніші критерії, які можна визначити, безпосередньо спостерігаючи за дитиною. Такі параметри були розроблені наприкінці ХIX ст. російським педагогом Г. Рукавишниковим.

Провідним завданням вихователя Г. Рукавишников вважає необхідність помітити вподобання, прагнення, схильності дитини. Дійсно обдарована дитина, як засвідчує досвід, завжди виявляє глибокий інтерес до певних явищ, наполегливість у своїх діях, нерідко наближену до самовпевненості.

Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей. Відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Конфуцій у дитинстві надавав перевагу грі в церемонії та жертвоприношення. Галілей, Ньютон, Едіссон з раннього віку захоплювалися виготовленням іграшкових млинів та різних механізмів. Якщо звичайним дітям під час гри запропонувати іншу гру, вони легко захопляться нею і забудуть попередню. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатися нею регулярно, не дозволяє псувати наслід-ки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість,