ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ

ЧЕРЕЗ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВМІННЯ СЕМАНТИЧНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИСЛОВЛЕНЬ З ІНТЕР’ЄКТИВАМИ

Дослідження сучасних лінгвістів засвідчують, що такі вузлові елементи комунікативного процесу, як об’єктивна дійсність, висловлення та його автор – мовець формують складну систему комунікації, яка часто дуже важко піддається розумінню учнів початкових класів. Зокрема, спостерігається однозначне тлумачення друкованого тексту на основі суб’єктивного сприйняття. Особливо це стосується тих конструкцій, в яких основне семантичне навантаження несуть інтер’єктиви. Молодшим школярам важко враховувати усі можливі елементи, що беруть участь у формуванні висловлення: інтонацію, спеціальні синтаксичні конструкції, порядок слів, повтори, поєднання повнозначних слів з частками, з вигуками, вставними словами та поєднаннями слів, а також різноманітні комбінації названих засобів.

Тому актуальність проведеного дослідження вмотивовується потребами вивчення ролі інтер’єктивів у процесі творення кваліфікативної модальності, визначення ряду основних суб’єктивно-модальних значень, носіями яких можуть бути вигуки.

Розглядаючи роль вигуків у процесі творення суб’єктивної модальності висловлення, зауважимо, що суб’єктивне ставлення мовця до ситуації та до змісту висловлення включає в себе велику кількість значень, які не можна повністю класифікувати за шкалою „позитивне – негативне – нейтральне”. Наприклад, вигуки Гей! Цить! Ну! вносять у висловлення, в першу чергу, спонукальну модальність, а вже потім, з врахуванням інтонації, контексту, інтерпретації паралінгвістичних засобів, можна говорити про позитивне, негативне чи нейтральне ставлення мовця до висловленого. Рефлекторні вигуки (типу апчх, кахи-ках, ху та ін.), що позначають фізіологічну реакцію організму на подразнення, не можуть виражати позитивного чи негативного ставлення, оскільки виникають спонтанно, мимовільно. Однак таке значення з’являється у них, коли вони використовуються мовцем з певною метою і, як наслідок, переходять до розряду емоційних вигуків.

Щодо значення „нейтральності”, яке передає байдуже ставлення мовця до повідомлюваного, то воно може виявлятися об’єктивно і суб’єктивно. У першому випадку мова йде про ситуації, коли мовцеві немає необхідності брати участь у розмові. Це може бути обмін словами привітання, питання-відповіді про здоров’я, справи тощо. Суб’єктивне вираження „нейтральності” має місце тоді, коли „байдужість” спеціально мотивована, коли трансмісор прагне переконати реципієнта саме в такій своїй позиції. У цьому випадку „нейтральність” стає засобом, за допомогою якого комуніканти приховують свої справжні почуття й наміри.

З огляду на все вищесказане, ми пропонуємо розглядати значення позитивного, негативного ставлення до зображуваного та нейтральності у межах кваліфікативної модальності висловлення.

Аналіз висловлень з точки зору реалізації в них кваліфікативної модальності за допомогою вигуків передбачає врахування двох суттєвих моментів.

1. Дослідження значень кваліфікативної модальності ускладнюється тим, що більшість вигуків одночасно є і синонімічними, і багатозначними. Так, радість, захоплення, задоволення можуть виражатися за допомогою вигуків ах! о! ой! ох! Наприклад: – Ах! Яка чудова річ! (І. Кочерга); О, коли вона в нас, то тоді дуже гарно! (О. Кобилянська); – Ох, хороше взимку на санях з гори спускатися (Остап Вишня).

Одночасно всі ці вигуки можуть використовуватися для вираження абсолютно протилежних значень: переляку, страху, страждання, суму, фізичного болю, гніву тощо. Наприклад: – Ах! – сказав він, немило вражений, і зморщив брови. – Знов оця погана річ! (О. Кобилянська); – Ох, немає спокою від вас ні вдень, ні вночі, – сердито забубоніла старенька, ведучи Стецюка по коридору (Г. Тютюнник).

Тому для конкретизації семантики вигуків і відповідних модальних значень необхідний широкий контекст з урахуванням інтерпретації паралінгвістичних засобів, які супроводять основне висловлення у письмовому тексті і обов’язково наявні у процесі усного спілкування.

2. Аналіз мовленнєвих ситуацій свідчить, що в умовах функціонування модальні значення, як правило, поєднуються із значеннями емоційно-експресивного плану. Оскільки більшість вигуків є афективами – тобто мовними одиницями, значення яких для цих слів є єдиним способом позначення вираженої емоції, без її називання [4, 25] – то визначення модальних значень висловлень з інтер’єктивами неможливе без урахування емоційно-експресивної сторони мовлення.

Розглянемо висловлення, в яких вигуки виступають кваліфікаторами негативного ставлення до зображуваного. До цієї групи належить більша частина вигуків зі спеціалізованими семантичними функціями (емоційні: Агій! Ат! Брр! Гу! Еч! Ігі! Ігій! Не дай Боже! Ов! Пхе! Пхі! Тю! Тьфу! Тьху! Фе! Фі! Фу!; усі лайливі: Щоб тебе! Чорт! тощо; оцінні: Біда! Ґвалт! Горе! Лихо! Лишенько! та ін.).

Названі мовні одиниці вносять у висловлення комплекс суб’єктивно-модальних значень, що кваліфікуються як негативне ставлення мовця до зображуваного. Зокрема:

1) безнадія, відчай, зневіра, що передаються вигуками Ат! Ет!. Наприклад: Самотні блукають у житті, без приюту, без становища, сказала би-м, без смислу, ат! – живуть, щоб не вмерти (О. Кобилянська); Мавра сама по лісах, сама на всім світі, а була би між своїм людом, з своєю дитиною…ет! – додала гірко і урвала (О. Кобилянська).

2) прикре здивування – Ігі! Ов! Оце так! Ти ба!. Наприклад: Тут кінець світу, а рай хіба диким птахам та медведям…ігі! (О. Кобилянська); – Ба-ба-ба, – скрикнув дідок. – У вас якась неприємність…Надіюсь, що нема чогось особливого (Г. Тютюнник).

3) гнів, злість, лють – Га! І-і! Мой (діалектне)! У-у!. Наприклад:–

Га, кати! – лютує він і біжить далі (М. Коцюбинський); Як котюга, пірву тебе, заїм, розшарпаю, мой, мой, мой! (О. Кобилянська); У-у, розтелепа! – відводив він свої злодійкуваті очі (Г. Тютюнник); – І-і, бусурмени…так би й порізала вас…(М. Коцюбинський).

4) огида, презирство, зневага