Гу! як це погано приймати від долі милостиню, як обезславляюче! (О.Кобилянська); – Фі-і-і! – презирливо свиснув дядько і аж поморщився від такого Лейбиного вихваляння (Г. Тютюнник); – Фу, як противно! (М.Коцюбинський).

5) незадоволення – Е! Фр! Наприклад:–

Е, та що з вами говорити! Ви сам гордянин і захищаєте (Г.Тютюнник); – Фр-р, – незадоволено повів плечима чоловік у плащ-палатці і наказав шоферові їхати вперед (Г. Тютюнник).

6) страх, переляк, боязнь – Бр-р! Щоб тебе! О Боже! Ой леле!. Наприклад: …не звиклася ще з думкою, що завтра покине батьківську стріху…По-ки-не бать-ків-ську стріху…Бр-р! (М. Коцюбинський); – Боже милий, що я дію? – прошептала нараз і стала немов укопана (О. Кобилянська).

7) горе, сум, туга – Біда! Горе! Господи! Лихо! Лишенько! і под. Наприклад: – Ох, лишечко! – заквилила мати. – Що ж оце ти сказав, мій синочку? (П. Куліш); … – і хто знає, що чекає її на новому місці, де, певно, – ох, Боже! – є піп і попадя (М. Коцюбинський); А той похитав головою да тілько: – Ох, Боже правий, Боже правий! (П. Куліш).

Серед вигуків зі спеціалізованими семантичними функціями дуже мало одиниць на позначення позитивного ставлення до зображуваного. Сюди належить кілька вигуків, модальні значення яких у реченні трактуються однозначно:

1) захоплення – Браво! Краса! Чудо!. Наприклад:

Вийшов чудовий нарис – краса! (О. Довженко).

2) полегшення – Слава Богу! Слава тобі, Господи! Боже, слава тобі!. Наприклад: – Слава тобі, Господи! – зраділи бідолашні. – Слава тобі, Господи, що він живий! (М. Коцюбинський).

3) радість – ура!. Наприклад:

„Інтернаціонал”…Туш…І Ура!.. Ура!.. Ура!.. (Остап Вишня); – Урра! Руді, сьогодні все буде зроблено (В. Винниченко).

Широкі можливості для передачі різноманітних суб’єктивно-модальних значень відкривають перед трансмісором полісемантичні вигуки. До них належать: А! Ага! Ай! Ах! Боже мій! Гай! Гей! Е! Еге! Ехе-хе! Матінко моя! Ну! О! Ого-го! Ой! Ох! Отаке! Страх! Так! Ху! Хі! Ха! Хо! Чи бач! тощо. Всі вони передають стан збудження, а тому можуть використовуватись для вираження найрізноманітніших (навіть протилежних) почуттів і емоцій. Для звуження семантичних функцій таких вигуків дуже важливу роль відіграє інтонація, особливо такі її характеристики, як тон, ритм, тембр, сила і тривалість звучання [1, 733]. Наприклад, вигук О! залежно від інтонації може змінювати модальне значення висловлення від задоволення, зворушення до туги й люті:

Капітан задоволено засміявся. – О, треба не тільки напоїти у Дніпрі коні, треба напоїти їх у Москві!.. (Г. Косинка); …, і недурно тужила, кривавилася його душа. О, недурно, недурно, недурно! От що застав!.. (О.Кобилянська); О, говірка, говірка, ти тричі проклята! (О. Кобилянська).

Аналіз подібних висловлень з інтер’єктивами обов’язково повинен здійснюватись з врахуванням загального змісту, емоційного тла мовлення і за підтримки інших засобів – як мовних, так і позамовних.

Модальність кваліфікації негативного ставлення мовця до зображуваного реалізується за допомогою полісемантичних вигуків комплексом суб’єктивно-модальних значень:

1) біль (фізичний і душевний), що передається вигуками А! Ай! Ах! Ех! О! Ой! Ох! У-у! та їх фонетичними варіантами. Наприклад: – А, підлість…підлість (М. Коцюбинський); А Бог…ай, Маріє! Чи я скричав? (О. Кобилянська); Ой, виріжуть нам виноградники, зовсім виріжуть, анцихристи! – голосила якась баба (М. Коцюбинський); Ох, не видержу, люди добрі, не видержу! (Остап Вишня).

2) досада, жаль – А! Ай! Ах! Боже! Ех! О! Ой! Ох! У-у! і под. Наприклад:–

Ах, ти не розумієш, ти нічого не розумієш!.. (Г. Тютюнник); О-о-о, – кривиться від жалю жінка і відходить у море світла... (Г. Тютюнник); Мені сьогодні 63-й рік! З паличкою вже ходжу! Ех, якби хоч двадцять тому! (Остап Вишня).

3) страх, переляк, жах – А! Ай! Ах! Господи! Йой! Матінко! Ой! Ох! Ху! та ін. Наприклад: Ой, потерпає шкура, як подумаєш собі, до чого воно йдеться... (М. Коцюбинський); Я торкнула стілець, миска впала й розбилася. Йой, що тепер буде! (С. Пушик); – Ху, як же й злякалася! – каже. – Страшні такі: шапки волохаті, самі з нагайками та з ружами... (А.Тесленко).

4) гнів, лють, злість – А! Ах! Йой! У-у! Ух!... Наприклад: – Йой, уб’ю бахура пустого! (С. Пушик); Ух ти, п’янюго, котолупе якийсь, а тобі яке діло до мене! – кинувся він до дверей, та Маланка не пустила (М. Коцюбинський).

5) розчарування – А! Ай! Е-е! Ей! О-о-о! Отаке! Тю! тощо. Наприклад:

– О-о-о, – розчаровано зітхнули слухачі. – Ми думали, що ви нам дещо цікавіше розповісте (Г. Тютюнник); – Ей, неінтересно, - сказав Коцюк. Він поплював у кулак, у якому тримав батіг, і підігнав коней (С. Пушик).

6) сарказм, іронія, зневага – А! Ага! Ай! Ах! Е-е! Еге! Ех! О! Овва! Ого! Ой! Тю! Хі! та ін. Наприклад: – Ого... мій пане! – сказала з неописаною іронією! (О. Кобилянська); – Е-е! – скептично протягла Аніка. – Що ти йому зробиш? (М. Коцюбинський); – Ех, що там! – відповіла зневажливо (О. Кобилянська).

7) докір – Ай-яй-яй! Ах! Е! Ей! Ех! О! Ох! Наприклад: – Е-е-х, жінко, – докоряв із-за столу дід Гулай (Г. Тютюнник); – Ей, мамо! Вам би таке не говорити! – сказала Анна з легким