На початок 90-років цей показник складав: діти 5-9 років – 0,1; 10-14 років – 2,6%. У великих містах з населенням 1 млн. і більше за один рік із кожних 100 тис. мешканців наклали на себе руки: 20 дітей віком до 14 років, при цьому хлопчиків-самовбивць вдвічі більше, ніж дівчаток. Щорічно у великих містах серед дітей і підлітків реєструвалося 100-200 спроб самогубства. На думку спеціалістів, врахування незареєстрованих випадків збільшить показник удвічі [Тюріна В., 1998, 55].

Злочинність, правопорушення, наркоманія, жебракування, бродяжництво неповнолітніх в Україні набувають тенденції до суттєвого “омолодження”. Привертають увагу також дані досліджень Науково-методичного центру превентивного виховання АПН України в яких зазначається, що 8-10% дітей, які стоять на обліку в міліції – діти молодшого шкільного віку і навіть дошкільники.

Зростання випадків дитячої жорстокості та агресії, дитяча злочинність, проституція та злодійство, дитячий алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички, бродяжництво, зневага та приниження дітьми один одного – усі ці речі мають місце в дитячому середовищі в нашому сучасному житті. Така наша реальність початку третього тисячоліття.

Список цих асоціальних явищ можна продовжувати, і складається таке враження, що ніби то усі антиподи абсолютних вічних цінностей (таких як, зневіра, ненависть, жорстокість, нечесність, підлість та інші) наповнюють дитячі серця та життя сьогодні [Вишневський О., 1995, 16-17].

Український народ здавна славився своєю багатою духовністю. Впродовж минулих століть він витворив оригінальну культуру, але, разом з тим, сьогодні, на сімнадцятому році незалежності мусимо, на превеликий жаль, відзначити, що ми є духовно зруйнованим народом.

Кому-кому, а вчителям чудово відомі статистичні дані щодо зростання кількості наркоманів, антисоціальних елементів і те, що їхні ряди поповнюються, насамперед, завдяки молодому поколінню. Зрозуміло, що само собою ці статистичні дані не зміняться. І тому є надзвичайно важливим формувати в дітей християнські цінності і виховувати дітей на основі цих цінностей.

У загальноосвітніх школах вже викладається предмет “Християнська етика”. У низці шкіл християнську етику викладають люди, які не мають релігієзнавчої освіти. У свій час вони пройшли перепідготовку на короткотривалих курсах, організованих не лише обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти, а й єпархіями Церков, отримали відповідні довідки. Маючи такі документи, християнську етику нерідко читають вчителі – географи, філологи, біологи, хіміки, яким у школах не вистачає уроків і яких “довантажують” цим предметом. У той же час багато випускників релігієзнавчих відділень філософських факультетів університетів не працевлаштовані, їм постійно відповідають у міських і районних управліннях освіти, що в школах немає вакансій. Як повідомляла преса, 89 відсотків директорів шкіл Луганської області відмовляються від читання цього предмету.

Одна з причин – відсутність затверджених міністерством освіти і науки програм, підручників [Основи християнської етики, 2007, 2]. На сьогодні в Україні існує понад 100 авторських програм, і до них, відповідно, є посібники. У Львові, Тернополі, Івано-Франківську ці посібники підготовлені багатьма авторами.

Вважаємо також підготовлені цікаві книжки, але окремі з них не враховують релігійної ситуації в Україні. Один із авторів навіть пропонує ставити відповідний бал у класному журналі…за віру в Бога [Фіглевський М., 2007, 110].

І тому на сучасному етапі виникла гостра необхідність у відновленні системи християнських цінностей. А молодший шкільний вік – це сприятливий час для їх формування.

Практика показує, що духовний вплив набагато ефективніший у боротьбі зі злом, ніж будь-які заборони. Бо гріх має здатність прогресувати. Спочатку – він має вигляд сумнівних роздумів, уявлень. Коли людина призвичаїться до цього, тоді приходить зацікавленість до гріховних думок, потім людина прихиляється до них, відтак насолоджується ними, починає сприймати їх як щось абсолютне нормальне. Згодом людина потрапляє в залежність від гріха і, зрештою, стає його рабом [Стотт Д., 2004, 61].

Причиною духовного занепаду дітей, є не лише слабкість характерів, але й брак знань про те, що є істинним добром, вічними цінностями. Діти не навчені як боротися зі станом гріха, тому і потрапляють під негативний вплив.

Сьогодні перед суспільством, церквою постала гостра соціально-педагогічна проблема – організація духовної освіти й виховання дітей на засадах християнських цінностей.

Що стосується світської школи, то тут доцільно викладати християнство як вид науки. Крізь усе Євангеліє учні й народ, який збирався слухати Господа Ісуса Христа, звертався до Нього: “Учителю”. Якщо з цієї точки зору викладати християнство в школі, то це буде потужна наука, яка торкається не тільки етики, але й світоглядних категорій, які можуть слухати віруючи й атеїсти, християни і нехристияни. Наприклад, Григорія Сковороду не можна розуміти без знання Святого Письма, так само і Шевченкову “Марію” чи Франкову поему “Мойсей” неможливо пояснити дітям без знання християнства.

І тому для дітей важливим є відвідування церковних недільних шкіл, на заняттях яких розвивається духовний світ молодших школярів і формуються християнські цінності.

Ми є свідками того, що з кожним роком збільшується число видань, літе-ратури духовного спрямування. Діти читають християнські журнали “Сте-жинка”, “Соняшник”, “Божа нивка”, “Зернятко”, “Богдан”, “Ноїв ковчег”, дитячі сторінки християнських газет тощо. У дітей часто виникають багато запитань, з якими вони звертаються до вчителів недільної школи, і вчителям потрібно бути готовому до цього.

Одним із поширених засобів формування християнських цінностей має бути осудження негативних вчинків (саме вчинків, а не дитини!) через слово “гріх”. Діти мають знати, що грішити – це порушувати правила,