пізнають радість християнського життя. Одна важлива ціль музики – це прославлення Бога. Через пісні легко передавати істини про Бога. Урок можна починати і закінчувати співами. Запропонувати дітям співати пісні з рухами – це хороший спосіб підключити усіх дітей до їх виконання. Майже до всіх пісень можна скласти рухи. Музика в недільній школі створює відчуття спільноти між дітьми. Пісні слід вибирати з урахуванням музичних знань та здібностей учнів. Музика це не тільки співи, по можливості використовуйте різні інструменти (можна зробити власноруч, дзвіночки, різні крупи в металевих банках відтворюють різні звуки, саморобні барабани тощо). Якщо в недільній школі є професійний музикант – можна використовувати піаніно, гітару тощо. Якщо ні, можна використовувати фонограми пісень, відтворюючи їх за допомогою аудіо-магнітофона, а слова пісень написати на великих плакатах або на аркушах паперу для кожної дитини окремо. Слід пам’ятати, що є окремо музичний гурток (де навчають бажаючих музиці професійно, або навчання в музичній школі), і тому на уроці головне те, щоб діти узнавали щось нове про Бога через музичну творчість [Лепомаа А., 2003, 29].
4). Повторення матеріалу попереднього уроку. Повторення поперед-нього уроку необхідне, якщо вчитель бажає переконатися, що діти запам’ята-ли попередній матеріал, і визначити, що конкретно діти запам’ятали. Важли-во, щоб теми уроків мали певну послідовність. Тому перед початком нав-чального року необхідно розробити річний план проведення уроків [див. додаток E].
Повторення змісту попереднього уроку можна зробити у вигляді простих запитань або запропонувати вікторину, повторюючи одразу зміст декількох попередніх уроків. Крім того, можна зробити командні перегони, вирішити кросворд, придумати невеличку сценку або виставу. При цьому треба врахувати, щоб всі ті діти, які були на минулих уроках, присутні й сьогодні.
Часто вчитель просто пропонує дітям розповісти вивчений на минулому уроці біблійний вірш. Однак цей метод не завжди викликає в дітей бажання запам’ятати його. Необхідно зацікавити дітей, придумувати методи заохочен-ня дітей, призи. Вчителю потрібно завжди пам’ятати про ці заохочення і виконувати обіцяне. Головне, щоб усе було справедливим і ніхто не відчував себе ображеним.
5). Вступ до нової теми уроку. Ця частина уроку відрізняється від повто-рення змісту попереднього матеріалу в основному тим, що тут учитель звер-тає увагу дітей на нову тему. Відчувається несподіване, розгортання чогось нового, раніше ще невідомого. Вчитель може запитати дітей про події або явища в їх житті, пов’язані з новою темою. Мета цієї частини уроку полягає в тому, щоб зацікавити дітей, викликати в них інтерес до нової розповіді. У цій частині уроку необхідно пояснити дітям незнайомі слова і поняття, які зустрічаються в біблійній розповіді, або показати на карті місце подій, про яке йдеться в біблійній розповіді.
6). Біблійна розповідь. Переказ біблійного сюжету – один із ключових моментів усього уроку. Вчителю необхідно ретельно підготуватися до нього – так, щоб знати його до дрібних деталей. Діти молодшого шкільного віку люблять слухати, але потрібно, щоб розповідь була послідовною, детальною та цікавою. Саме конкретні деталі, знайомі дітям, утримують їх інтерес. Важ-ливо зберегти зацікавленість до самого кінця і тоді розкрити кінцевий резуль-тат.
При підготовці до біблійної розповіді слід враховувати, що діти молод-шого шкільного віку люблять довгі пригодницькі розповіді. Тут необхідно бути дуже уважним, щоб не відходити від того, що ви вже сказали. Діти помічають навіть дрібні невідповідності, і це зменшує їх рівень довіри до вчителя і його слів. Тому необхідно особливо ретельно готуватися до уроку з молодшими школярами.
Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наоч-ності. Наголосимо, що використання наочності є засобом донесення до учнів чуттєвих даних, необхідних для формування уявлень і понять про об’єкти пізнання, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища навко-лишньої дійсності [Заброцький М., 2005, 60]. Дуже важливо за допомогою наочності показати дітям місце дії біблійної розповіді. Це додає розповіді конкретність і допоможе сприйняттю і запам’ятовуванню нової теми.
7). Розгляд біблійної розповіді. Основна частина розбору біблійної розпо-віді складається з питань, які задає вчитель. Ці питання повинні стосуватися змісту розповіді, тих події, які відбуваються в ній – для того, щоб вчитель знав, що діти все зрозуміли. Питання повинні бути побудовані так, щоб можна було б відповідати коротко та чітко, але не просто “так”, “ні”. Вчитель повинен прагнути до живої розмови з дітьми і заохочувати усіх до участі в ній.
Самим несміливим дітям необхідно задавати прості питання і після правильної відповіді обов’язково похвалити їх. Головне, щоб ніхто не відчував себе зайвим. Та ніхто не повинен відчувати себе немудрим, якщо він запропонував не ту відповідь, яку мав на меті вчитель. Якщо дитина відпо-віла неправильно (а питання вимагало точної відповіді), тут важливо не повторювати неправильну відповідь. Щоб вона не запам’яталась дітям за-мість правильної. З такої ж причини не варто загострювати увагу на непра-вильній відповіді або провокувати реакцію сміху. Але правильну відповідь слід повторити ще раз, щоб вона стала зрозумілою всім і щоб кожен її почув.
Замість загальної дискусії вчитель може роздати дітям – кожному окре-мо або по групам від двох до п’яти дітей – письмові питання, на які вони повинні знайти відповідь за допомогою Біблії, довідників або без них. Вчитель дає час, по закінченню якого слід разом обговорити правильні відповіді. Хтось один зачитує питання, а інший – відповідь на нього. Якщо питання були роздані в індивідуальному порядку, то вчитель звертається з питанням до