довільність – уміння свідомо висувати мету дії, шукати і знаходити засоби її досягнення, долаючи труднощі і перешкоди;

внутрішній план дій – здатність обирати і співставляти варіанти дії, планувати їх порядок і засоби реалізації;

рефлексія – вміння начебто збоку розглядати і оцінювати власні думки і дії.

Значного розвитку зазнають пізнавальні процеси молодших школярів. Посилюється питома вага словесно-логічного запам’ятовування в порівнянні з наочно-образним. Зміцнюється увага, хоча у перших – других класах вона ще недостатньо стійка, у багатьох учнів її вистачає тільки на 30 – 35 хвилин уроку. Удосконалюється відтворююча уява, так необхідна у навчальній діяльності. Найбільший шлях розвитку проходить мислення дітей. Відбувається поступовий перехід від наочно-образного до абстрактного мислення. Молодші школярі вже здатні до досить складних удосконалень, прийомів класифікації предметів, обґрунтованого доведення, дедуктивних умовиводів.

Молодші школярі здебільшого відзначаються допитливістю і широкими, хоч і нестійкими інтересами, їх цікавлять явища природи, факти з різних галузей знань. Вони з повагою ставляться до всіх шкільних предметів, намагаються виконувати всі завдання (наприклад, вести щоденник спостереження за погодою), проте, відзначають “головні” предмети: математику, мову – і не люблять, коли їх розважають.

Важливість навчання і всього, що відбувається в школі, не викликає у молодших учнів сумніву. Це відноситься так само і до занять в церковних недільних школах.

І тому, цей період розвитку дитини – молодший шкільний вік – сприятливий для формування християнських цінностей.

Особлива роль початкової школи в системі неперервної освіти, – зазначає О. Савченко, – зумовлена такими обставинами [2005, 1].

“По-перше, вік молодших школярів (6-10 років) обіймає два мікро-вікових періоди – учнів 1-2-х класів і учнів 3-4-х класів, які мають виразні вікові характеристики.

Молодший шкільний вік, як ніякий інший етап шкільної освіти, багатий своїми ресурсами, які треба вчасно виявити, підтримати і розвинути. Основи багатьох психічних якостей школяра закладаються саме в цьому віці.

По-друге, у початкових класах поступово із надр ігрової діяльності визріває і в основному формується навчальна діяльність як інструментальний засіб, яким дитина обов'язково повинна оволодіти саме у початкових класах.

По-третє, у початкових класах об'єктивно неприпустимим є педагогічний брак. Тому слід шукати всіляких засобів, щоб “достукатися” до кожного учня і навчити всіх, адже без якісної початкової освіти подальші успіхи школяра стають досить сумнівними.

По-четверте, у цих класах складається сприятлива ситуація партнерства вчителя з батьками, які напрочуд уважні до порад учителів і потреб своїх синів і донечок. [Cавченко О., 2005, 1].

Розглянемо конкретніше основні особистісні зміни у молодших школярів.

У цьому віці відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки. Моральні ідеї, християнські цінності, які висловлює вчитель: доброти, чесності, співчутливості до людей, допомоги літнім людям, позитивно сприймаються учнями і викликають у них бажання поводитися відповідним чином (але від бажання до вчинку ще чимала відстань). Громадські доручення приваблюють молодших школярів, і вони охоче за них беруться, але, якщо доручення постійно не контролюються, учням не вистачає самодисципліни, аби продовжити їхнє виконання.

Прагнення до самоствердження ще не займає в мотивації поведінки молодших школярів такого місця, як у середніх і старших класах, але саме в цьому віці формуються звичні внутрішньо-групові ролі, впевненість чи невпевненість у собі, почуття власної цінності, тобто те, що буде визначати їхнє майбутнє самоствердження.

Характер ще тільки формується, його риси відзначаються суперечли-вістю та нестійкістю. Враховуючи ці особливості розвитку дітей, тому цей вік є ефективним для формування християнських цінностей. Позитивні вікові риси: співчутливість, допитливість, безпосередність, довірливість. Відбува-ється розвиток почуття обов’язку, коли мотив обов’язку переважає мотив задоволення. Характерною є наслідуваність, яку педагогам треба правильно використовувати для формування в дітей ціннісних життєвих вартостей.

Дуже виразно постає темперамент, який із віком більшою мірою маскується звичними формами поведінки. Дуже помітна імпульсивність – схильність діяти під впливом безпосередніх імпульсів та спонукань без достатнього обмірковування.

Досить типовою є загальна недостатність волі, її твердості, тривалості вольових зусиль. Проявом неповноцінності волі постає також примхливість та впертість, що формується у хибних умовах виховання.

Ставлення дітей один до одного та їхня самооцінка значною мірою визначається педагогом. Учні 1 і частково 2 класу ретельно слідкують за виконанням вимог вчителя своїми товаришами і у випадках невиконання скаржаться учителю, при цьому один на одного не ображаються. В 3 класі вони починають обговорювати вчинки між собою і прислухатися до громадської думки. Скарги починають розцінюватися як “набріхування”. Формується “товариський кодекс”, прагнення будь що приховувати провини товаришів. Це свідчить про те, що в цьому віці діти не тільки засвоюють моральні вимоги вчителя, але й починають створювати власні норми поведінки, причому вимоги товаришів часом мають більший вплив. Молодші учні люблять спілкуватися один з одним і разом проводити час, проте їхнє товаришування здебільшого ще не має міцного і особистісного характеру. Товариш найчастіше приваблює їх як партнер в ігрових видах діяльності.

У порівнянні з пізнішим, підлітковим віком особистісна сфера молод-шого школяра відзначається відносною цілісністю і гармонійністю [Трухін І., 2004, 262].

Протиріччя між педагогічними вимогами і власною поведінкою ще не викликають у нього небажаного психологічного захисту: негативізму, скептицизму, недовіри до дорослих тощо. Діти можуть ображатися на критику з боку учителя, виявляти полохливість і впертість, але це не руйнує їхньої віри у мудрість педагога та його авторитет.

У цілому, молодші школярі відзначаються позитивною спрямованістю інтересів і настанов і є дуже сприятливим об’єктом формування позитивних установок і звичок поведінки [Трухін І., 2004, 262], зокрема