Але їх моральні погляди ще не стали переконаннями, вони не мають достатньо узагальненого характеру. В окремих конкретних випадках вони прокладають собі шлях у свідомості дитини, а в інших не отримують свідо-мого застосування. Молодший школяр не завжди чітко розуміє моральний принцип, згідно з яким необхідно діяти. Проте сформовані в попередні роки моральні уявлення підказують йому, що є добрим, а що поганим, і тому, роблячи щось недозволене, він часто переживає сором, каяття або страх.

Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, можна сформулювати основні завдання виховної роботи з ними:

Виховувати в учнів гуманні риси особистості шляхом формування миролюбних уявлень, поглядів і, особливо, звичок поведінки.

Розвивати в дітей всебічні пізнавальні інтереси і таким шляхом сприяти збагаченню їхніх духовних потреб.

Формувати риси дисциплінованості, зібраності і ретельності, що допоможе учням надбати навички ефективної навчальної праці.

Допомагати кожному учневі знайти власну сферу самоствердження в учнівський групі [Хейфнер Д., 2001, 25].

Вік від 6 до 11 років – це період відносно спокійного розвитку дитини, затишок між стрімкими змінами попередніх років та “буревієм” підліткового періоду. Дитина починає вчитися у школі, оскільки вона вже здатна до систематичних занять. У неї посилюється прагнення мати друзів, бути частиною групи. Її мислення вже конкретне, а не абстрактне. У цьому віці діти захоплюються іграми з твердо встановленими правилами. Вони стають більш незалежними та скритними, часто приховують свої думки та вчинки від батьків та інших дорослих. Щоб краще зрозуміти дітей, дорослим корисно буває згадати своє дитинство.

Усі діти проходять через подібні етапи в своєму становленні. Але їх фізичний, інтелектуальний, соціальний та моральний розвиток відбувається по-різному, бо ж кожна дитина це неповторна особистість.

Період дитинства, який ми описуємо можна поділити на 3 частини: від 6 до 7, від 8 до 9, та від 10 до 11 років [Хейфнер Д., 2001, 26].

Розглянемо ці особливості для молодших школярів різних вікових груп за їх спільними та відмінними рисами:

6–7 років: В емоційному відношенні це досить спокійний вік. 6-річна дитина зберігає багато рис більш раннього періоду. Вона активна, привітна та, в основному, спрямована на себе. В групі дітей вона буде, скоріше за все, триматися окремо. Малеча ще часто плаче. На 6 році життя її поведінка поступово вирівнюється, дитина стає більш імпульсивна.

У 7 років вона вже виглядає і діє по-дорослому. Відстань між нею та батьками збільшується. Вона звикає більше покладатися на свої сили. На зміну залежності від дорослих приходе взаємодія з та дружба з іншими дітьми.

Діти 6-8 років ще надають перевагу іграм без строгих правил та не особливо піклуються про успіх своєї команди. Вони часто змінюють друзів [Хейфнер Д., 2001, 26].

8–9 років: До 9 літ діти, особливо хлопчики, стають стриманішими. Вони, як правило, люблять бути в колективі і коряться його вимогам. В цьому віці вони люблять ігри з чіткими правилами і привчаються переносити без скарг дрібні неприємності. Ще більше збільшується впевненість в собі та незалежність від дорослих. 9-річна дитина здатна сама ставити собі завдання та вирішувати їх. Дружба в цьому віці міцна, але сильніша, ніж у 8 років, проявляється неприйняття до протилежної статі [Хейфнер Д., 2001, 27].

10 – 11 років:

В десять років діти, як правило, перебувають у мирі із собою та оточуючими. Вони слухняні, доброзичливі, розсудливі, і в цілому приносять багато радості. Час від часу ця гармонія може порушуватися спалахами гніву або періодами суму, але вони звичайно продовжуються недовго.

Десятирічні дівчата переганяють хлопчиків у фізичному розвитку і починають звертати увагу на зміни, які відбуваються в їхньому тілі. У хлопчиків цей процес менш виразний, фізичне дозрівання відбувається в них повільніше. В деякому сенсі десятирічний вік можна вважати проміжним між дитинством та підлітковим періодом [Хейфнер Д., 2001, 27].

Описані вище спільні риси розвитку дітей, звичайно, не означають що між ними немає відмінностей. Жодна конкретна дитина не відповідає повністю цій схемі і протягом свого розвитку проявляє індивідуальні риси характеру, притаманні тільки їй одній.

Відмінності у розвитку дітей зумовлються трьома чинниками:

спадковість – вроджені ознаки, успадковані від батьків;

оточення – те оточення, в якому ростуть діти;

суб’єктивна реакція на події в житті, бо кожна дитина інтерпретує та реагує на те, що з нею відбувається, по-різному.

Потенційні можливості усіх дітей різні. Значно впливає на них те емоційне становище, яке оточує дитину. Якщо воно має відчуття безпеки, батьківську любов та певні обмеження, то дитина має все, щоб здійснити свій потенціал.

Іншим важливим фактором може стати християнське виховання в церкві та вдома. Пам’ятaючи про загальну характеристику цієї вікової групи, вчителі та батьки не повинні забувати про унікальність людини. Дитина, яку виховують з любов’ю та розумінням, виросте здоровою та цілісною особистістю [Хейфнер Д., 2001, 28].

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність – вчиться – і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов’язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов’язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою [Савчин М., 2005, 167].

Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: