У цей період здійснюється перехід від наочно-образного до конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати деталі складніші пізнавальні та практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції й виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях умовиводах.

Розвивається систематичність аналізу, уміння знаходити серед різних частин і властивостей предметів головні. Об’єктами аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища.

Загалом, засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом мислиневої діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять [Заброцький М., 2005, 64-68].

Пам’ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті. Зростає довільне запам’ятовування. Дослідні дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю молодші школярі вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов’язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам’ятовувати. Розвивається також здатність до довільного відтворення матеріалу. Розвиток довільної пам’яті не означає ослаблення мимовільної. Мимовільна пам’ять молодших школярів характеризується новими якісними особливостями, що зумовлюються новим змістом та формами діяльності.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу [Заброцький М., 2005, 64-68].

Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, із характерними рисами некерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою та керованішою. Інтенсивно формується і творча уява [Заброцький М., 2005, 64-68].

Отже, враховуючи психічний розвиток, соціальну ситуацію розвитку молодшого школяра, розвиток його пізнавальних процесів можемо зробити висновок, що цей вік дітей є сприятливим для формування в них християнських цінностей.

Висновки з першого розділу:

Необхідність відновлення системи цінностей християнського життя на сучасному етапі особливо важливою постає для молодшого шкільного віку, сприятливого для формування особистісних християнських цінностей.

Мета формування християнських цінностей – це виховання в дітей високих інтелектуально-моральних інтересів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності, інтересів, поглядів, думок, переконань.

Доведено, що доцільність формування християнських цінностей в дітей молодшого шкільного віку зумовлена тим, що саме в цей період життя відбувається формування духовних цінностей особистості (добро, істина, краса), перша “примірка” наявних дорослих соціальних ролей: відбувається активне засвоєння дитиною моральних і соціальних норм суспільства, формування її соціальних навичок, які реалізуються протягом усього її життя. Як свідчать психологічні дослідження Л. Виготського, Е. Еріксона, О. Кононко, у цьому віці діти вже готові до свідомого і гармонійного перетворення зовнішніх вимог згідно з внутрішніми настановами і звичками.

Кількість цінностей обмежена для сприймання особистістю, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, – позитивну спрямованість.

Молодші школярі відзначаються безпосередністю, допитливістю та позитивною спрямованістю інтересів і настановлень і є дуже сприятливим об’єктом формування позитивних установок і звичок поведінки та, зокрема, християнських цінностей.

РОЗДІЛ 2

ЦЕРКОВНІ НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ

2.1. Сутність діяльності церковних недільних шкіл у формуванні християнських цінностей дітей молодшого шкільного віку

І. Бех в “Концепції правиловідповідного виховання” звертає увагу на те, що сьогодні потрібна не просто нова педагогіка виховання, а педагогіка сильного виховного впливу, тобто моральна педагогіка, сутність якої в засвоєнні таких моральних правил, як морально – духовне збагачення, люд-ська духовність, морально – духовні цінності вихованця тощо [2006, 114].

Кожний педагог має забезпечити своїм вихованцям найважливішу підтримку – духовну: через щиру пораду, компетентну консультацію, змістовну бесіду тощо.

Важлива роль у формуванні духовності належить не лише світський, а й релігійній культурі, сучасним вихователям важко виховувати молоде покоління на основі християнства, оскільки в дітей відсутній досвід християнських чеснот, пошани до Бога, до старших, досвід колективної діяльності, побудованої на моральних принципах, особливо під час навчання, брак у сфері моральних відносин, відсутність основ християнського світогляду.

Християнство – єдиний шлях до подолання проблем дефіциту духовних цінностей, оскільки виховання на засадах християнської етики та моралі сповідує головний принцип: чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою.

На сучасному етапі важливе і необхідне залучення церкви до виховання підростаючого покоління, тому що серед суспільних інститутів, які впливають на виховання, церква – на одному з перших місць, оскільки вона здатна до моральної стабілізації суспільства.

Християнські цінності відбивають вироблені протягом тисячоліть норми організації життя окремої особистості, які мають вплив на становлення, самовдосконалення, формування людяності як найвищої моральної цінності, основи духовного життя; оберігають дитину від негативного впливу, застерігають від спокус [Дубровська Л., 2009, 95].

Тому, на сучасному етапі важлива роль у формуванні християнських духовних цінностей у дітей належить недільним церковним школам.

Ідея недільних шкіл не нова. Вона починається з заповіді Ісуса , яку він дав апостолам в Євангелії від Матвія 28:19-20: “Тож ідіть, і навчить всі народи, хрестячи їх