На початку XX століття значне місце в дослідженнях учених відводиться одному з найважливіших видів дитячої творчості - грі. Адже саме гра є однією з психологічних передумов естетично-творчої діяльності.

Тому вміле введення гри в навчальний процес, на думку дослідників, дає простір розвитку уяви, образного мислення, емоційної сфери дитини і як результат - потужний розквіт творчості молодших школярів: шедеври словотворення, неповторні образотворчі роботи, складені пісеньки, власні імпровізовані ігри і вистави, пластичні етюди тощо. Саме ігровій творчості дитини, з якої виокремлюються всі види дитячого мистецтва, приділяли увагу такі науковці, як П.Блонський , Л.Виготський та ін.

Наприклад, П. Блонський звертав увагу на те, що гра є, по суті, будівельним та драматичним мистецтвом дитини, і звертає увагу на те, що наслідування наближується до творчості.

Вивчаючи проблему дитячої творчості Л. Виготський, вважав, що творчі процеси виявляються в усій своїй силі вже в ранньому дитинстві і якнайкраще виражаються в дитячих іграх. Діти ще в трирічному віці починають випробовувати себе в художній творчості. Раніше за все дитина виявляє здатність до малювання, ліплення, пізніше віддає перевагу пісенно-музичному, танцювальному та поетичному мистецтву. Саме різновиди художньої творчості дають можливість дитині виразити те, чим вона володіє [27, с.7].

Важливим для нашого дослідження є визначення творчої суті гри, де виокремлюються два моменти, які зближують дитячу творчість з грою: по-перше, діти не працюють над своїм твором довго, а створюють його, зазвичай, в один прийом. При цьому вони дають максимальну розрядку почуттям, які їх переповнюють. Все це пояснює ще одну особливість дитячої художньої творчості, пов'язану з тим, що дитину захоплює насамперед сам процес творення, і вона часто зовсім не замислюється над тим, що з цього виходить; по-друге, дитяча художня творчість зближується з грою, тому що дитина прагне відобразити в мистецтві гри свої думки, безпосередні переживання і почуття до всього того, з чим вона зустрічається у своєму ще невеликому життєвому досвіді. Отже, саме цей момент самовираження одностайно підкреслюють усі автори, які досліджують питання мотивації дитячої художньої творчості. На жаль, багато цінних рекомендацій, які запропоновані у дослідженнях 20-30 років, не завжди знаходили своє відображення у практичній роботі з молодшими школярами.

На особливостях дитячої творчості в різновидах художньої діяльності та методики організації навчання дітей художньої творчості неодноразово наголошували дослідники Н. Ветлугіна, Л. Виготський, Т. Казакова, Н. Карпінська, Г. Костюк, М. Лейтес,О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Рубінштейн, В.Сухомлинський, В. Холоденко та ін. Вони дійшли висновку про виняткову значущість художньої творчості дітей як засобу їхнього художнього розвитку та творчого пізнання світу.

Характеризуючи процес розвитку дитячої творчості, слід підкреслити особливу актуальність досвіду В.Сухомлинського. Проблема розвитку дитячої творчості посідає особливе місце у науково-практичній діяльності цього видатного педагога-гуманіста. На його думку, творчість у прямому розумінні цього слова - це створення духовних та інтелектуальних цінностей високої суспільної значущості і є вершиною духовною життя людини, показником найвищого служіння розвитку її інтелекту, почуттів, волі. Впродовж усього життєвого шляху людина кожного разу досягає якихось нових вершин, і тому творчість є результатом високого рівня розвитку людини і безпосередньо є умовою цього розвитку. Серед багатьох різновидів творчості педагог підкреслював саме значення мовленнєвої творчості. Він вважав, що емоційно насичене слово, яке виникає у дитини під впливом сильних естетичних переживань, згодом перетворюються в духовне багатство особистості. Невеличке оповідання, вірш або казку , складену серед краси природи, педагог вважав "цінним духовним багатством", у якому відзеркалюються думки дітей, їхні почуття, переживання. В.Сухомлинський акцентував увагу на тому, що творчість не приходить до дітей просто з натхнення - творчості обов"язково треба вчитися. Тому в цьому процесі повинно передувати наслідування дій учителя, відпрацювання точності в доборі матеріалу, необхідного дитині для її творчості [97, c.101].

Якщо переживання почуття краси дає молодшим школярам значний сплеск позитивних емоцій, то необхідно насичувати навчальну діяльність замилуванням красою, щоб пам"ять, фантазія, уява учнів збагачувались яскравими образами, які активізують мислення і мовлення, торкаються душі дитини. Живописний образ, художня деталь збагачують чуттєвий досвід учнів.

Отже, чутливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибша, ніж у подальші періоди розвитку особистості, тому одним із головних завдань педагога є формування естетичної потреби, яка визначає склад духовного життя дитини. За умови багатства чуттєвих вражень для молодшого школяра стає можливим бажання висловити своє особисте переживання в образах, що створюються.

Таким чином, актуальною є необхідність набуття яскравих життєвих вражень для ефективності і творчості, для формування здатності виражати розмаїття навколишнього світу і душі крізь авторське "Я", крізь призму загостреної емоційності.

Усвідомлення педагогами необхідності розвивати загальну творчу особистісну спрямованість, власну естетичну позицію, а також загальну активність гарантує забезпечення успішності у пізнанні світу дитиною та активному його перетворенні. З"явилося багато термінів щодо визначення творчого характеру художньої діяльності, таких, як "естетична діяльність"(Г.Пантелєєв),"художньо-естетична діяльність"(В.Кучерова) та ін. Об"єднує всі ці поняття ідея "творчості за законами краси", адже емоційна активність, чуттєве сприймання, образне бачення, творча уява складають комплекс особистісних якостей, які передбачає творча діяльність. І саме цей комплекс якостей зумовлює виявлення потреб,