Естетично-творча діяльність молодших школярів є предметом постійного інтересу дослідників. Для нашого дослідження вагомими є наступні ознаки естетично-творчої діяльності дітей:

- залежність від багатства емоційно-почуттєвої сфери дитини;

- взаємозв’язок естетично-творчої діяльності і дитячої гри, адже саме у грі з’являються зародки мистецького бачення навколишнього;

-художньо-творче освоєння дитиною навколишнього світу, в тому числі природи, відбувається в зображувально-виражальній діяльності через словотворчість, інсценування різноманітних природних сюжетів та явищ.

1.3. Шляхи розвитку естетично-творчої діяльності молодших школярів у процесі позакласної роботи

Особливості процесу формування у молодших школярів естетичн-творчої діяльності спрямовують педагогічні зусилля на створення спеціальних умов розвитку творчості у позакласній роботі. На наш погляд, хибною є думка, що шкільний урок зможе розв'язати всі проблеми художньо-творчого розвитку особистості, сформувати естетичне ставлення до краси природи та мистецтва.

Тільки в процесі взаємодії класна і позакласна робота набуває важливої закономірності: творча діяльність, в яку включаємо дитину в позаурочний час, стимулює ЇЇ пізнавальну активність на уроках.

Тому позакласне середовище можна вважати надійним джерелом розвитку творчих сил дитини, її самовираження та самовдосконалення.

Позакласна робота у загальній системі освіти виконує випереджальну і прогностичну функції, тому вона суттєво відрізняється від класно-урочної тим, що ставить у центрі уваги насамперед розвиток творчості дітей. За цих умов важливого значення набуває вивчення можливостей позакласної роботи як цілісної педагогічної системи формування в учнів початкових класів естетично-творчої діяльності. Невимушене спілкування, вільний вибір форм і засобів діяльності є найхарактернішими особливостями позакласної роботи. До планів і програм позакласного педагогічного процесу не ставляться сталі вимоги, а лише рекомендації.

Великою різноманітністю відзначаються форми організації педагогічного процесу. Вони спрямовані на художнє відтворення об’єктів та явищ навколишньої природи на основі творчої ініціативи вихованців і вихователів, духовної єдності особистості й колективу у спільній творчій діяльності. Тому відповідної уваги заслуговує створення педагогічних умов, які б сприяли естетичному вихованню молодших школярів і забезпечили ефективність навчально-виховного процесу. Серед них: діалогічна взаємодія вчителя та учнів у процесі співтворчості.

Створення духовно піднесеної атмосфери, де креативна діяльність учителя та учнів є основою навчально-виховного процесу, зазначена як один з важливих аспектів у роботах Ш. Амонашвілі, І. Беха, Я. Корчака, В. Сухомлинського, В. Шаталова та ін.

Так, Я. Корчак, вважаючи дітей "королями почуттів", наголошував на необхідності бережливого ставлення до духовного світу вихованців. Він проголошував не стільки паритет стосунків, скільки "вищість" дитини (її чистоти та органічного милосердя) над світом дорослих. В.О. Сухомлинський не уявляв навчання, виховання і розвиток дитини без рівноправного партнерського спілкування. Ш. Амонашвілі акцентував на гуманістичному ставленні до дитини, відвертій вірі в можливості

вихованців. Педагог не уявляв навчально-виховний процес без живого, емоційно позитивного спілкування вчителя з дітьми. Адже тільки спілкування є необхідною передумовою формування естетичних почуттів у процесі естетично-творчого освоєння світу.

Отже, важливим є створення комфортного, емоційно сприятливого, благополучного, творчого середовища, де панує відвертість, учитель та учні відчувають один одного. Тільки в такій атмосфері естетично налаштований педагог може викликати відповідні почуття у дітей та спонукати їх до творчої активності. І лише в діалоговій взаємодії , на думку І.Беха, дитина може самореалізувати власні почуття, самоорганізувати та самовизначити їх.

Відчути, оцінити красу предмета, а потім відтворити її у власній творчій діяльності не можна без того, щоб не побачити, не почути, не сприйняти його конкретно-чуттєвих властивостей. Безпосередній емоційно-чуттєвий контакт дітей з навколишнім, на думку Г.Тарасенко, є одним основних шляхів виховання в учнів естетичного ставлення до навколишнього. Тому організація спеціально організованого естетичного сприйняття дітьми навколишнього є конче потрібним для процесу формування естетично-творчої діяльності молодших школярів.

Як показує досвід, учні початкових класів сприймають навколишній світ фрагментарно, поверхово і розрізнено. Діти не можуть у сприйнятому предметі виділити щось основне, осмислити його найважливіші властивості, і, як результат, сприйняти предмет цілісно, без чого не може бути естетичного оцінювання. Але вчитель має можливість впливати на формування навичок естетично-оцінного сприймання в першу чергу в позакласній роботі. Саме тут є можливість навчити дітей розрізняти барви, звуки, форми, а також аналізувати те, що сприйнято, цілісно характеризувати об"єкт. Сприймання не може бути естетичним, якщо воно не має емоційного забарвлення. А емоційне забарвлення, в свою чергу, має підгрунтя у минулих враженнях, на основі яких діти вже можуть порівнювати, зіставляти, виділяти, оцінювати. Для естетичних переживань важливим є не тільки розвиток здатності чуттєво сприймати навколишнє (розрізняти барви, звуківи, форми тощо), але й використовувати отриману сенсорну інформацію у власній творчості. Таким чином, сенсорну культуру можна назвати передумовою для формування естетичних почуттів.

Великого значення для посилення творчого освоєння дітьми світу набуває розвиток їхнього образного мислення. Молодший школяр мислить образами, а це означає, що мозок дитини створює образи навколишнього світу через певні сигнали, які йдуть по так званих "каналах" через нервові клітини. Природа мозку дитини , на погляд В.Сухомлинського, вимагає виховання розуму і джерела думки серед наочних образів, і передусім серед природи [97]. Тому завдання педагога - навчити школярів "переключати " думки з наочною образу на "обробку" інформації про цей образ. Дитяче мислення, розумові процеси повинні бути якомога тісніше пов’язані з