Дитині, яка пізнає світ, властиве художнє чуття. Воно й допомагає свіжому безпосередньому сприйманню . Таке сприймання ще не буде повноцінним естетичним сприйманням, але вже матиме емоційний відгук, котрий спиратиметься на здатність емоції підбирати враження, думки та образи, що відповідають настрою, який володіє нами в дану хвилину /49, с.13/. З цього випливає: якщо дитина здатна емоційно реагувати на явища, предмети, вчинки людей, чомусь радіти, а через інше - вболівати, значить, їй потенційно властиве естетичне переживання, і на певному рівні вона готова сприймати твори мистецтва, красу навколишнього світу. В процесі такого сприймання на базі синтезу розумової та емоційної діяльності школяра розвивається повноцінне естетичне почуття. Важливо також підкреслити, що така "своєрідна відкритість дитячого сприймання образам мистецтва, готовність осягати найбільш парадоксальний зміст, природно нестандартизоване сприймання форми складають той сильний бік цього процесу, який важливо зберегти для вироблення повноцінного дорослого художнього сприймання у майбутньому" /2, с.22/. Отже, розумовий та емоційний розвиток учнів початкових класів варто здійснювати паралельно, у нерозривному зв'язку, прагнучи гармонії розуму й почуттів у формуванні особистості.Д.М.Джола та А.Б.Щербо, формулюючи загальні завдання естетичного виховання в молодших класах, спрямовують педагогічні зусилля у цій галузі виховної роботи на "поширення сфери дії естетичного ставлення , потреб, переживань - на світ знань, який відкривається дитині, розвиток смаку, тобто вибіркового і в певній мірі свідомого ставлення до різноманітних носіїв естетичних цінностей у природі, творах мистецтва, вигляді та поведінці людей, особистих діях" /43, с.84 / . Окремо виділеним пунктом цих завдань є поширення діапазону естетичних реакцій та диференціація естетичних почуттів. Кінцевою метою естетичного виховання молодших школярів учені визначають переведення естетичних емоцій учнів початкових класів у їх цілеспрямовані дії. Тобто, учений наголошує на тому, що знання мають переживатися дітьми. Отже, важливо навчити молодших школярів емоційно переживати інформацію, яка ними усвідомлюється. Інакше кажучи, через поширення розумової сфери дитини поширювати емоційно-чуттєву, причому, робити це з перших років навчання. Актуальною для нашого дослідження є думка американських вчених Р. Арнхейма і К. Тейлора, що здатність до художньої діяльності не була і не стане привілеєм окремих обдарованих індивідів. Кожна людина, кожна дитина є суб'єктом художньої творчості, головне мати сукупність здібностей та інших рис, які сприяють творчому мисленню [43, с.261].

Українські психологи О. Запорожець, Я. Коломінський, К. Лейтес, Д. Ніколенко, Л. Проколієнко, С. Панько, В. Роменець та ін. пов'язують особливості перебігу різних видів художньої діяльності з віковими можливостями дитини. Тому переживання почуття краси вона виражає в естетичному оцінюванні сприйнятого явища, де висловлює своє ставлення до нього у формі безпосередньої емоційної реакції і оцінювального судження. Л.Т.Левчук вказує на те, що діти взагалі близькі до так званого "художнього" типу, для якого характерні яскравість сприймання, наочна, образна пам'ять, багатство уяви і деяка недостатня абстрактність мислення" [75, с.123].

Так, в естетичному оцінюванні дитина визначає красу сприйнятого явища і відповідно до цього висловлює своє ставлення до нього у формі

безпосередньої емоційної реакції та оцінювального судження ("подобається", "гарно"). Але, на жаль, ні почуття, ні судження не є специфічними для висловлення естетичного відношення. Позитивна реакція на сприйняте не завжди свідчить про те, що дитина оцінює його як прекрасне, розуміє його красу. Бурхлива радість може бути інтелектуальним почуттям: вона радіє, що впізнала раніше побачені речі, що вміє розуміти їх та розповісти про них. Окрім того, через нецілісність сприйняття реакція та оцінка може відноситися до окремих елементів у сприйнятому, хоча зовнішньо і виглядає як реакція на ціле. Ось чому було б необачно будь-яку реакцію дитини вважати естетичною оцінкою.

Отже, виокремити естетичне оцінювання від інших можна лише за мотивацією оцінювання, тобто за усвідомленням, поясненням причин позитивного або негативного ставлення. Оскільки причиною того чи іншого особистісного ставлення до явища є певна цінність його для людини, то мотивація, таким чином, розкриває розуміння людиною цієї цінності. За мотивом ми можемо визначити, які властивості і в якому відношенні оцінюються.

Визначивши, що і чому дитині подобається, здається привабливим, і порівнюючи ці уявлення з сучасними естетичними критеріями, нормами, ми зможемо судити про рівень її естетичного розвитку. Звичайно, не всі діти здатні мотивувати своє ставлення, і ступінь висловлювань може бути різним. Але сам ступінь усвідомленості естетичного відношення теж є одним і показників рівня естетичного розвитку.

Для формування естетичних почуттів молодших школярів у процесі художньої-творчої діяльності ефективним є використання механізму емоційного запам'ятовування. Емоційний тип пам'яті характеризується збереженням і відтворенням пережитих дитячих почуттів. Для розвитку емоційної пам'яті необхідний розвиток емоційного досвіду, який забезпечує естетично-творча діяльність. Різновиди засобів естетично-творчої діяльності, які активізують наочно-образний тип пам'яті, одночасно зумовлюють і словесно-логічний.

Механізм емоційного запамятовування є емоційною основою творчості. На цій основі можливий розвиток вищих почуттів. Учні, в яких механізм емоційного запам'ятовування тільки пробуджується і функціонує, ніколи не бувають задоволеними досягнутими результатами естетично-творчої діяльності. Вони відзначаються прагненням до цілеспрямованої діяльності, подальшого художнього пізнання, оскільки емоції творчості не мають меж. Таким чином, вищі почуття матимуть свій подальший розвиток.

Естетично-творча діяльність, як правило, оцінюється,