Й. Песталоцці цінував у вчителі такі якості, як любов до дітей, життєрадісність, винахідливість, скромність, безпосередність, моральна чистота [5,7].

Важливими в педагогічній науці є положення Ш. Амонашвілі, який вважав, що бути справжнім майстром педагогічної справи означає постійно шукати шляхів повного, вдалого, глибинного, точного, а деколи й витонченого вирішення проблем навчання і виховання, організації життя дітей, проблем роботи з батьками та громадськістю[5].

На погляд видатного вітчизняного педагога М.О.Корфа, вчитель повинен відчувати прагнення і сподіванняпростих людей, розуміти їх повсякденні інтереси, володіти народною культурою. У самих же учнів вчителю слід виховуватилюбов до рідного краю, до батьківськоїдомівки, повагудо людини-трудівника.

Важливою рисою характеру вчителя М.О.Корф називав відповідальність за доручену справу, любов до своєї професії, до своїх учнів [6].

Вагоме місце в українській педагогічнійнауці займала роль вчителя в житті суспільства. Цим проблемам присвячені праці таких видатних українськихпедагогів, як А.Макаренкота В.Сухомлинський. Реалії життя підвели А.Макаренка до висновку, що до педагогічної справи слід підходити як до виробництва, а вихователя розглядати як "робітника", перед яким поставлено конкретне завдання. Майстерність вихователя, на його думку, не є якимось особливим мистецтвом, що потребує таланту, і при бажанні нею можна оволодіти. Разом з тим, він вважав уміння виховувати таким самим мистецтвом, як добра гра на скрипці чи роялі. В педагогічній системі А.Макаренка перед вчителем ставляться завдання: любити свою професію; бути вимогливим, компетентним; глибоко знати інтереси, потреби та особливості вихованців; користуватися авторитетом. Він був переконаний, що педагог повинен досконало володіти мімікою, уміти організовувати, жартувати, мати поставлений голос, що сприяє найбільш точномувиразу думок та почуттів[7, 8].

Актуальними залишаються і на теперішній час педагогічні погляди видатного українського педагога В.Сухомлинського. Особистість вчителя він розглянув як наріжний камінь навчання та виховання, а його професійну і педагогічну майстерність пов'язував із рівнем психологічної культури, психолого-педагогічних знань, розмаїттям засобів естетико-психологічного впливу на учнів. В.Сухомлинський був переконаний, що вчитель для вихованців може бути одночасно і другом, і наставником. Самодостатній вчитель наділяється такими позитивними рисами, як освіченість, педагогічний такт, доброзичливість, відчуття прекрасного, любов до дітей, гуманізм. У підготовці майбутнього вчителя велике значення надається досконалому володінню ораторським мистецтвом [2,7,10].

Видатний педагог К. Д. Ушинський вважав головним завданням вчителя виховання в учнів високих почуттів любові й відданості народові. Він вважав, що у вчителеві повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи в жарт; ласкавість без нудотності; справедливість без причетності; доброта без слабості; порядок без педантизмуі, головне, постійна розумнадіяльність [1, 5].

Серед багатьох дослідників сучасності, важливе місце займає праця Л. Хорунжі, яка в своєму дослідженні вперше чітко визначила головні складові елементи професійної моралі, якою повинен володіти справжній педагог. Це, зокрема: повага до вихованців, педагогічнийоптимізм, чітке розуміннядушевногостану

дитини, прагнення підняти авторитет кожного учня, виявлення інтересу до справ кожного учня, щирі та природні почуття, здатність максимально себе мобілізувати на спілкуванняз учнями, їх батьками та колегами.

Не зважаючи на те, що їй вдалося структуруватипоняття професійної моралі вчителя, Л. Хорунжа все ж таки не пропонує конкретного наборуякостей, якими повинен володітикоженпедагог [12].

На відміну від Л. Хорунжі, Л. Старовойт пропонує конкретні вимоги, щодо вчительської моралі, роблячи це у вигляді конкретного набору моральних якостей, які необхідні кожному педагогу. В числі запропонованихнею якостей містяться наступні: повага та любов до дітей, тактовність, делікатність, чуйність

та доброта, терпимість, чесність, душевна щирість, почуття гумору, відповідальність, благородство, вихованість, справедливість[11].

Ґрунтовні доробки щодо сутності педагогічної діяльності належать І. Зязюну, який вважає, що пізнавальний досвід педагог повинен передати вихованцю в процесі навчання, а моральний – організуючи взаємовідносини у процесі діяльності. Здійснюючи виховну функцію, вчитель повинен вміти прищепити

загальнолюдськіцінності у свідомість і поведінкуучнів через власне ставлення до тогочи іншого питання [4].

Важливими в українській педагогічній науці є положення, сформульовані С.Сисоєвою, яка акцентує увагу на такій важливій категорії в процесі морального виховання, як педагогічна творчість учителя, яка полягає в тому, що об'єктом педагогічної творчості є особистість дитини, а результатом - формування цієї особистості. На педагогічну творчість впливають фактори, які важко прогнозувати, вона потребує вміння керувати своїм творчим самопочуттям, завжди обмежена часом і потребує від учителя вміння оперативно приймати рішення [7, 9].

ІІ. Особистість вчителя в творчій спадщині українських мислителів

2.1. Проблема особистості вчителя і педагогічної праці в українській художньо-педагогічній думці кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Сьогодні у духовному житті нашого народу – період активного пізнання історії, відкриття нових і повернення до життя призабутих імен. Ми бачимо нові навіть для нашого часу ідеї в суспільній думці та педагогіці, пов’язані з іменами Лесі Українки, Івана Франка, Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського та інших діячів української культури.

Славетна дочка українського народу Леся Українка не залишила нам розгорнутого й систематизованого викладу своїх педагогічних поглядів та думок. Проте їх інтерес до педагогіки зростає разом із розширенням світогляду, розумінням призначення людини бути Людиною серед людей. І в цьому плані допитливі розмови з дорослими на різноманітні теми, постійне звернення за порадою до книг, пильний аналіз навколишнього життя, щире приятелювання з сільськими дітьми, котрі не завжди знали, що таке школа, невідступно день за днем навертали думки поетеси до питань освіти народу і дбайливого культивування тих паростків високої моральності, які так рясно проростали у простому народові, але часто розтоптувалися жорстокою дійсністю буденного життя, не визрівши як слід і не засіявши душі людської зернами шляхетності.