Тема. Зміст трудового навчання учнів у початкових класах
загальноосвітньої школи

План

1. Короткий нарис історії впровадження трудового навчання в загальноосвітній школі. Сучасні концепції трудової підготовки молоді.

2.Зміст освітньої галузі "Технологія" державного стандарту початкової ланки освіти, її мета та предметне наповнення.

3. Зміст програми “Трудове навчання: Технічна і Художня праця” початкової школи. Принципи структура, основні науково-методичні ідеї програми.

Література

1. Веремійчик І. М. Методика трудового навчання в початковій школі. Тернопіль: Астон , 2005.-252с.

2. Програма для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. К.: «Початкова школа».- 2007.- 432с.

3. Хорунжий В.І. Практикум в навчальних майстернях з методикою трудового навчання. Видання друге, доповнене. – Тернопіль: Астон, 2005.- 252с.

1. З історії педагогіки відомо, що ідеї трудового виховання підростаючих поколінь висувались передовими мислителями і педагогами, починаючи з XX століття(Т.Кампанелла, Т.Мор, Я.Коменський, Ж.Руссо, К.Ушинський та ін.) більшість з них робили ставку на ремісничу працю.

Бурхливий розвиток капіталізму XIX століття потребував масової підготовки робітників, здатних оволодіти технікою машинного виробництва. Р.Оуен висунув ідею поєднання навчання дітей з їх працею на виробництві. Батьківщиною ручної праці як педагогічного предмета вважають Фінляндію, де за ініціативою У.Цигнеуса у 1866 році вводиться викладання її у всіх початкових школах і вчительських семінаріях. Дуже швидко цей процес поширився у Європі та США. У 1874 році в Швеції була відкрита учительська семінарія ручної праці, яка перетворилась на міжнародний центр, де за 10 років більш як 5 тисяч учителів різних країн познайомились з організацією трудового навчання. Саме тут була розроблена методика викладання ручної праці, яка отримала назву "шведської системи". У 1882 році парламент Франції ввів ручну працю як обов'язковий предмет у народних і учительських школах. У Німеччині праця впроваджується у школи з 1881 року, велику роль в її поширенні відіграло "Головне німецьке товариство ручної праці".

У США в 1888 році відкрилась семінарія ручної праці в м. Бостоні, а з 1890 року введене навчання праці у школах ще 37 міст. Воно базувалося на принципах "російської системи", з якою американці познайомились на Міжнародній виставці у Філадельфії (1876 р.) за експонатами Московського вищого технічного училища. У 1888 році були відкриті класи ручної праці в Петербургському учительському інституті. Організатором і пропагандистом цієї справи був викладач цього закладу К.Ю.Цируль, який створив методичні посібники з праці, систему трудових завдань для учнів з поступовим ускладненням прийомів їх виконання, застосовуваних інструментів та матеріалів, взяв участь у складанні програми з праці для шкіл і учительських семінарій. Створюється "Російське товариство педагогічної ручної праці" і починає видаватися журнал "Трудове виховання". Однак трудове навчання у дореволюційній Росії не було систематичним і здійснювалось лише в невеликій кількості навчальних закладів.

У 20-х роках на теренах колишнього СРСР була введена проектна система навчання, яка полягала в тому, що було витіснене предменте навчання, і елементи знань з математики, біології, фізики та інших навчальних дисциплін групувались навколо трудових завдань для учнів. Це заважало як отриманню систематизованих знань з основ наук, так і формуванню трудових умінь і навичок. Трудове навчання будувалося безсистемно, на випадкових завданнях.

На початку 30-х років проектна система навчання була піддана різкій критиці, відновлене викладання основ наук, як самостійний предмет в навчальний план школи було включене трудове навчання. Однак, замість його перебудови основна увага почала приділятися загальноосвітнім дисциплінам. Усе це та відсутність належної матеріальної бази, кваліфікованих вчителів трудового навчання привело до того, що у 1937 році праця взагалі була виключена з навчального плану школи.

Так тривало до 1954 року, коли у навчальний план початкової школи вводився новий предмет - ручна праця, завданням якого було озброєння учнів 1-4 класів елементарними трудовими навичками, виховання любові і цікавості до праці. Для нього виділявся один урок на тиждень.

На початку 60-х років програма значно змінилась і одержала назву "Трудове навчання і громадсько корисна праця ". Головне її завдання вбачалось у підготовці учнів до життя, самостійної трудової діяльності. Практикувалося два уроки на тиждень.

У 1969 році була створена нова програма для початкових класів під назвою «Трудове навчання», яка довший час обслуговувала потреби тоталітарної держави у підготовці дисциплінованих виконавців, «гвинтиків» масового виробництва, «на папері декларуючи комплексний підхід до навчання, виховання та розвитку дітей. Кардинальні зміни у соціально-економічному житті в умовах незалежної української держави викликали потребу перебудови змісту трудової підготовки учнів, розробки нових концептуальних положень. Пошук нових підходів зумовлювався переходом до ринкових відносин. Трудова підготовка розглядалася як цілісний процес, спрямований на формування соціально – активної, творчої особистості, здатної примножувати матеріальні та духовні цінності суспільства.

Центральною ланкою системи трудової підготовки поруч з предметами з основ наук, суспільно корисною, продуктивною працею, позакласною та позашкільною роботою ставав предмет "Трудове навчання" – дидактично обґрунтована система теоретичного та практичного ознайомлення учнів з основами сучасного виробництва в єдності його основних елементів: техніки, технології, організації та економіки. Початковий етап здійснення трудового навчання у 1-4 класах включав у себе три основні види діяльності: навчальну, ігрову та самообслуговування. Допускалася можлива інтеграція трудового навчання з елементами природознавства, естетики. Пріоритетного значення у трудовому навчанні набувало широке ознайомлення школярів з історією розвитку народних ремесел і промислів, освоєння їх технологій, формування національної самосвідомості, відродження трудових традицій народу.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті проголошує завданням усієї системи освіти формування трудової життєтворчої мотивації громадян, їх активної професійної позиції, навчання основних