Особливе значення в соціальному розвитку учнівської молоді надається народній творчості, фольклору, який має значний потенціал як своєрідна “школа” соціального досвіду та розвитку творчих здібностей дітей. Необхідно враховувати принципове положення про те, що в дошкільному та молодшому шкільному віці дитина духовно розвивається на засадах усної, “дописемної” культури. Відповідно, будь-яка форма традиційної народної творчості транслює способи пізнання навколишнього світу, сприяє формуванню художнього мислення, презентує різні форми соціально схваленої поведінки тощо.

Сучасна педагогічна наука, теоретично визнаючи художні переваги та виховну цінність фольклору, не повною мірою визначилася щодо принципів, методів та прийомів його освоєння дітьми. У практиці ведеться напружений пошук адекватності творів фольклору особливостям психофізіологічного та соціального розвитку дитин. Дослідники переважно вивчають фольклор як самоцінний культурний факт та твір мистецтва, однак поза широкими педагогічними завданнями стосовно підростаючого покоління.

Усна народна творчість, що виникла у дописемний період розвитку людства, безпосередньо відбиває багатий духовний досвід окремих людських спільнот, всю різноманітну практику їх соціокультурного буття, що зумовило її надзвичайне жанрове багатство. Її жанри описували й характеризували вічні проблеми людського співжиття, передавалися з покоління до покоління, забезпечуючи на своєму рівні спадковість історичного характеру, духовну наступність поколінь. Фольклор як мистецтво, мистецтво усного слова моделює окремі життєві ситуації, досвід життєвих переживань, почуттів, вражень і на цій основі має вливатися органічною складовою у життя свого адресата. Особливо це стосується дітей з їх віковими особливостями загостреного сприйняття як навколишнього світу, так і мистецтва в ньому. Мистецтво допомагає вийти за межі власного досвіду, оскільки досвід, який воно пропонує, має узагальнений характер, включає у себе аксіологічні виміри окремої особи, людства у цілому. Воно не зводиться тільки до інформації, актів розуміння, а є практичним духовним освоєнням предметного поля діяльності, зачіпає всі аспекти спонукання, спрямування, мотивації буття людини.

При цьому народне мистецтво, на переконання дослідників даної проблеми (І. Мірчук, О. Іванкова-Стецюк, Г. Кловак й ін.), як специфічне відбиття об’єктивного саме виступає як явище сучасної соціальної дійсності. Високий художній рівень й інтенсивність гуманістичної спрямованості творів фольклору, що засвоюються дітьми у школі, їх неординарність зумовлюють і більш високий рівень і якість дитячих переживань, уявлень, асоціацій, забезпечують суттєві фактори взаємодії юної особистості й суспільства, які спрямовані на узгодження її поведінки з народною, тобто загальнолюдською мораллю. У такий спосіб відбувається “фільтрування” сьогоденних педагогічних реалій через “призму етнопедагогіки”, що дозволяє вирішувати актуальні завдання виховання на рівні соціокультури нашого суспільства.

Проблеми виховання учнів засобами народної творчості, української етнокультури досліджували О. Аліксійчук, Р. Береза, Г. Карась, Ю. Мандрик, А. Петров, Т. Турсунов, Л. Шемет та ін. При цьому народне мистецтво, на переконання дослідників цієї проблеми (О. Іванова-Стецюк, Г. Кловак та ін.), як специфічне відбиття об’єктивного саме виступає як явище сучасної соціальної дійсності.

У соціокультурному вихованні молодших школярів фольклор виступає як джерело базових, споконвічних елементів культури, які стають підґрунтям для формування світовідчуття людини, культуровідповідної “картини світу”, соціальних настанов та ціннісних якостей.

Аналіз наукової літератури, практики соціалізаційного процесу в початковій школі засвідчує наявність протиріч між: гуманістичною концепцією освіти, яка зумовлює необхідність створення умов для вільного соціокультурного розвитку молодших школярів, та реальною практикою, що не має необхідного теоретичного та методико-технологічного забезпечення; між потребами суспільства в нових формах соціалізації підростаючого покоління в умовах змінюваного соціокультурного середовища та нестачею адекватних інституціональних структур, що спроможні реалізувати ці потреби; між зростаючими вимогами сучасного суспільства до освіти як інструменту культурної спадковості поколінь та недооцінкою соціалізуючого потенціалу залучення школярів до культурних традицій власного народу, до фольклору.

Актуальність проблеми, недостатня теоретична та практична її розробка й зумовили вибір теми дослідження “Соціокультурне виховання 6-7 річних учнів засобами українського фольклору”.

Об’єкт дослідження – соціокультурне виховання як чинник всебічного виховання особистості.

Предмет дослідження – педагогічні умови соціокультурного виховання 6-7 річних школярів засобами українського фольклору.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови соціокультурного виховання молодших школярів засобами українського фольклору.

Завдання дослідження:

Визначити ступінь дослідженності проблеми.

Обгрунтувати особливості соціокультурного виховання учнів 6-7 річного віку в умовах початкової школи.

Розкрити потенціал українського фольклору як засобу соціокультурного виховання учнів.

Методологічну основу дослідження становлять філософські та культурологічні концепції про взаємодетермінацію психологічних, соціальних і культурних чинників у формуванні особистості.

Теоретичною основою дослідження стали наукові концепції про людину як суб’єкт соціального розвитку та саморозвитку (Б.Ананьєв, І.Кон, С.Рубінштейн та ін.), теорії соціокультурної динаміки та цивілізаційного підходу до вивчення суспільних явищ (А.Ахієзер, М.Мід, А.Моль, П.Сорокін).

Для досягнення поставлених мети та завдань було використано такі методи: теоретичні – аналіз (історико-педагогічний, теоретичний, порівняльний) філософської, психологічної, соціально-педагогічної, культурологічної літератури для розкриття сутності та особливостей процесу соціокультурного виховання, визначення структурних компонентів соціокультурної вихованості дитини; моделювання та проектування для визначення логічної структури дослідження й розробки форм використання українського фольклору в роботі з дітьми; емпіричні – спостереження, інтерв’ювання дітей, бесіда, анкетування вчителів початкових класів та батьків.

Дослідження проводилось за наступними етапами:

На першому етапі (2001 - 2002 рр.) основну увагу було зосереджено на аналізі наукової літератури, виборі напрямків дослідження, визначенні методологічної та теоретичної основ дослідження, розробці теоретичних засад соціокультурного виховання учнів початкової школи, методики його діагностики та формування, складався початковий план і програма дослідження, визначалися його мета і завдання.

На другому етапі (2003 – 2004 рр.) вивчався сучасний стан соціокультурного виховання учнів початкової школи, а також типові недоліки управління цим процесом, особливості сприйняття молодшими школярами усної народної творчості, розроблялися на базі засвоєння ними