У творах мистецтва поняття естетичного тісно повязане з поняттям духовного, невіддільне від нього, невіддільне від власне етичного. Універсальність мистецтва як суспільної цінності, засобу культури дозволяє йому зосереджувати в собі досвід людської культури як інструмента освоєння навколишнього світу, виявом спадкоємності поколінь. Воно є механізмом упорядкування людських почуттів, їх самоусвідомлення при включенні реципієнта в ситуацію, яка у мистецтві називається ситуацією співучасті.

Мистецтво не реалізується, його нема, якщо його засоби не спричиняють виникнення нових почуттів, нових знань. Вони виникають внаслідок окремішності кожної взаємодії, оскільки саме мистецтво в кожному адресаті, співучаснику переживання відроджує його самого у процесі саморозвитку усвідомлення співмірності, відповідності себе ідеальним смислам людського буття. Мистецтво активізує особистісні зусилля самоусвідомлення себе індивідом шляхом вільного, безпосереднього вияву власних почуттів і переживань. Людина має потребу в усвідомленні й емоційній оцінці у сукупності власного життя й соціуму (Г. Поспелов), і мистецтво своїм впливом значним чином сприяє у її задоволенні. Мистецтво заповнює прогалини охоплення людиною навколишнього світу способом його художньо вмотивованої деталізації, узагальнення соціально значущих частковостей, демонструючи конструктивність його властивостей. Разом з тим надіндивідуальна форма мистецтва, його композиційна структура містять у собі загальні ідеальні структури суб’єктивної реальності (Е.Ільєнков, М. Мамардашвілі), які забезпечують універсальний надособистісний вплив на внутрішній світ і зовнішню діяльність особистості. Це може навіть породжувати внутрішні конфлікти, що відбивають протистояння різноманітних життєвих відносин суб’єкта, різновекторність його мотивів і діяльності.

Явища мистецтва є проекціями соціального обличчя суспільства з характером, способами й засобами суспільних зв’язків між окремими індивідуами, демонструють соціальні уявлення, норми, критерії й ідеали. Через власні зображувальні елементи воно конструює акти відчуттів, усвідомлення й розуміння, через які пробуджує у рецепієнта здатність відчувати й розуміти свої й інших почуття й помисли, що лежать в основі людського існування загалом, пояснюють у відтворених картинах його якості та властивості. Відбувається своєрідне самопізнання особистості, оскільки, за висловом М. Мамардашвілі [182, с. 59]. те, що ми є, є “відкладенням в нас результатів пошуку того, чим ми можемо бути”. Крім того, художня дійсність є своєрідним розширенням меж буття суб’єктів, надає змогу “пережити” епізоди чужого життя як тренування, репетицію на власне можливе майбутнє (В. Малахов, О. Рудницька, М. Хренов й ін).

У такий спосіб відбувається глибоке проникнення явищ мистецтва у внутрішній світ реципієнта, у його особисті стосунки, у його відношення до дійсності, ставлення до себе. Конкретно-чуттєвий естетичний образ створює свій художній світ з відбиттям безпосередньої динаміки людського життя, характерів і емоцій. Таке художнє моделювання типових форм буття спричиняє їх безпосередній вплив на адресата, реципієнта мистецтва, який без зовнішнього примусу переймається відтвореними реаліями дійсності шляхом сприйняття чи несприйняття сцен, картин, образів, персонажів твору (Р. Арнхейм, Л. Божко, Є. Левіна й ін).

У зв’язку з досліджуваною проблемою беремо до уваги такі основні функції мистецтва, як естетичну, пізнавальну та виховну (А. Зись), зосереджуючи увагу на останній з них, не вдаючись до численних концепцій щодо багатофункціонального впливу мистецтва, зокрема мистецтва слова, на особистість. При взаємодії з мистецтвом особистість під його впливом здійснює саморозвиток особистісних якостей, здібностей, уявлень у напрямку, зумовленому впливом мистецтва. У такий спосіб мистецтво можна розглядати як форму творення й відродження людини, організації її буття та розвитку.

Існування мистецтва неможливе поза художністю, як і неможливий поза нею його пізнавальний та виховний зміст. Мистецтво своєю художністю впливає на емоційну сферу особистості, викликає комплекс переживань, які усвідомлюються нею як певні почуття до даного предмета мистецтва [68, с. 68]. Мистецтво набуває свого значення, як стверджують соціологи (В. Іванов, В. Мухина, В. Семенов, О. Швачко та ін.) при наявності діалогу між ним й особистістю, при залученні твору до процесу соціального функціонування у сфері художньої практики суспільства. Тобто, твір набуває багатозначності у процесі спілкування з особистістю при поєднанні однозначного змісту й варіативності сприйняття, багатозначності трактовок мистецтва, що випливають з індивідуальності суб’єкта сприйняття, особливостей його соціального буття, й мотиваційного рівня його становлення й розвитку як особистості. Відбувається потенційна реалізація – внутрішнє переосмислення, зміна ціннісних установок, мотивів і їх актуальна реалізація – відповідне ставлення до дійсності й діяльність згідно з характером усвідомлення цінностей твору.

У цілісному психологічному акті впливу мистецтва емоції й почуття виконують роль регулятора зовнішньої поведінки, формують більшість процесів свідомості, від яких залежить власне ступінь вихованості (Ю. Божев, Л. Виготський, О. Лановенко й ін). Емоції, викликані мистецтвом, усвідомлюються суб’єктом на чуттєвому рівні, який при його засвоєнні співвідносить їх з предметом впливу і з життєвими реальностями. Такий вплив мистецтва, особливо на рівні безпосереднього дитячого сприйняття, реалізується його сугестивною пізнавальною, оціночною і гедоністичною функціями. Сугестія, враження від мистецтва переважає, як правило, впливи інших сфер людської діяльності, яких зазнає з дитинства індивід. Під цим враженням відбувається подальше переосмислення художнього змісту твору, вироблення власних уявлень, орієнтирів, позицій, навичок поведінки. Функція вражаючого впливу (катарсису, за Аристотелем)