Використання засобів фольклоротерапії (М.Зикова) ґрунтується на креативному відтворенні форм культурного філогенетичного досвіду, а саме - у закріплених у формулах фольклору способах вирішення проблем особистості, становлення її соціокультурного досвіду.

Серед різних фольклорних форм у соціально-педагогічній роботі з молодшми школярами найвагоміше місце відводиться казці. Загальними методологічними позиціям щодо аналізу казки.

В широкому спектрі казок автори пропонують насамперед виділяти казки фольклорні та авторські. Відповідно до проблеми дослідження ми звертаємося до соціально-педагогічного та соціально-психологічного потенціалу сам фольклорної казки.

Аналіз казки дозволяє вирішувати наступні завдання:

розвиток творчого (креативного) мислення, тобто здатності дивуватися та пізнавати, знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, спрямовувати свою діяльність на відкриття нового, вчитися усвідомлювати свій власний досвід;

удосконалення вербального мовлення;

розвиток фантазії, уяви;

розвиток здатності до глибокого образного мислення, встановлення причинно-наслідкових зв’язків;

розвиток емпатії та вміння слухати інших;

розвиток почуття гумору;

стимулювання інтересу до творчості в цілому.

З точки зору завдань соціокультурного виховання казка і казкотерапія спрямовані на:

залучення до етнокультурної спадщини свого та інших народів,

моделювання варіативності соціальних стосунків між людьми;

набуття соціального досвіду внаслідок програвання казкових ролей, “казкового перевтілення”;

усвідомлення молодшим школярем своїх потенціалів, можливостей,

пізнання різних стилів світовідчуття;

усвідомлення особливостей взаємодії з навколишнім світом.

Результативність соціокультурного виховання засобами українського фольклору значною мірою залежить від актуалізації змісту визначених засобів українського фольклору, в якому в художній, образній, захоплюючій формі відбито суттєві риси національного характеру, етики, способу життя.

Таким чином, соціокультурне виховання учнів початкової школи за допомогою фольклору, полягає у набутті навичок комунікації та практичної діяльності згідно з діяльнісними та поведінковими моделями, моральними настановами, реалізованими в художньо-образному вираженні народної думки з урахуванням вікових особливостей дітей.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Соціокультурна вихованість включає такі компоненти: ціннісно-орієнтаційний; рефлексивний; діяльнісний. Конкретними показниками соціокультурної вихованості визнано: стійку систему моральних цінностей; повагу до близьких, старших і молодших; самоповагу; зацікавленість проблемами життя; прагнення жити інтересами свого оточення, соціуму, суспільства; безкорисливість; відповідальне ставлення до життя; працьовитість; ініціативність; організованість; відповідальність, культурно-етичну поінформованість.

На успішний перебіг соціокультурного виховання молодших школярів впливають: родина, найближче соціальне оточення (однолітки), соціумні фактори (соціальний простір держави, система позашкільної освіти, засоби масової інформації); гра; народна творчість.

Молодші школярі мають сензитивність до емоційно-образного сприйняття, морально-етичних, естетичних, соціальних цінностей.

Головною особливістю розвитку особистості в молодшому шкіль-ному віці є зміна її соціальної позиції: дитина включається у навчально-виховний процес, входить до мікросоціумів класу і школи. У шкільний період значно розширюється коло спілкування: школяр, як правило, потрапляє до різних мікросоціумів (шкільний клас, позашкільна установа, дитячі громадські організації тощо). Практичне ж ставлення особистості до соціуму полягає у “виділенні нею значущих предметів, явищ, цінностей, функція яких полягає у регуляції поведінки” (С.Рубінштейн).

Чинники, що найпершим чином впливають на процес соціокультурного виховання молодшого школяра: 1) сім’я як першоелемент соціальної структури суспільства, яка є першоджерелом соціальних ідеалів і критеріїв виховання, первинним мікросоціумом, вимоги якого вирішальним чином впливають на соціальне становлення дитини; 2) гра, у якій відбувається засвоєння нових для дітей соціальних ролей, обмін інформацією, сприйняття утверджуваних народом соціокультурних цінностей. Зміст гри як “генеральної форми поведінки“ (Д. Узнадзе) складають всі форми екстрагенної поведінки; 3) мистецтва як особлива форма активності на основі здатності до творення власних духовних субстанцій надматеріального буття (В. Зінченко, М. Мамардашвілі, Ф. Михайлов й ін.), як спосіб розширенням меж буття суб’єктів, що надає змогу “пережити” епізоди чужого життя як тренування, репетицію на власне можливе майбутнє

Початковим компонентом виховання є емоційно-чуттєвий компонент, від якого залежать зовнішні прояви вихованості дітей і який формує моральну свідомість, виступає її активізатором. Він відбиває здатність дитини до засвоєння моральних цінностей не так через логіку їх сприйняття, скільки через переживання, глибоке емоційне сприйняття спостережених реальних чи змодельованих в уяві життєвих ситуацій (О. Аліксійчук, Т. Гризоглазова, О. Іванова й ін.) .

Невіддільною складовою виховання людини є прищеплення їй навичок соціальної діяльності, соціальної поведінки. Певним чином для виховання характерне перетворення узагальненого соціального досвіду людства – інтерналізації – у внутрішні спонукання, які з їх розвитком і усвідомленням спрямовують дитину до “морально орієнтованої поведінки” (Т. Гризоглазова).

До умов, при яких найбільше успішно проходить формування в молодших школярів навичок самосоціалізації в навколишнім середовищі, самореалізації в нових соціально-економічних умовах, можна віднести: а) середовище соціального виховання як сукупність різних культурно-інформаційних середовищ, де організується буття дитини, формуються способи життя; б) середовище навчання – створення й реалізація умов для одержання якісної освіти; в) середовище додаткової освіти, де відбувається творча самореалізація, творчий вибір інтересів, задоволення потреб дитини; г) середовище спілкування, де для школярів у процесі їхнього розвитку вчителями й батьками створюються найкращі умови для творчого характеру навчальної діяльності, забезпечується сприятливий морально-психологічний, емоційний клімат.

Розглядаючи поняття соціокультурного виховання ми вкладаємо в нього організацію повнокровної життєдіяльності людини в соціальному середовищі. Основний упор у вихованні молодших школярів ми робимо на соціум, на створену в ньому культуру, коли основи формування життєвих сил людини створюються в процесі використання культурного та педагогічного потенціалу соціуму.

Процес соціокультурного виховання – це досягнення рівноваги між особистістю і соціокультурним середовищем, процес динамічний, відповідно до безперервного суспільного розвитку; по-друге, виховання як складова соціалізації на сьогодні покликана створювати спеціальне середовище, найбільш ефективну для розвитку особистості ситуацію, яка б сприяла прояву її соціальної активності у процесі усвідомлення навколишнього світу, яке переростає в індивідуальне ставлення до його реалій.

Соціокультурне виховання як складова соціалізації на сьогодні покликане створювати спеціальне середовище, найбільш ефективну для розвитку особистості ситуацію, яка б