Стрімким, а то й бурхливим розвитком сюжету казка намагається не тільки захопити, а й переконати, що процес набуття досвіду прийняття цих рішень вимагає засвоєння певного соціального досвіду, культури, взаємодії з умовами життя. У такий спосіб в учнів у процесі пізнання змальованої народним твором соціокультурної ситуації не раз виникали супереч-ності між наочним образом і думкою, образом і словом, узагальненнями, життєвими поняттями, які вже склалися, і новими фактами. Ці суперечності розв'язувалися у процесі нових спостережень, вдавання до нових дій, операцій, моделей поведінки. Таким чином розкривалися істотні властивості і відношен-ня речей, які в досвіді учнів на доступному їм рівні розкривали соціальний зміст їх поведінки.

Народний автор художніми картинами життя казкового героя, а не повчаннями, дидактичними настановами, переконливо демонструє, що загальна спрямованість поведінки — це результат взаємодії світу окремих людей та його взаємокорекцій. Залежні у такий спосіб один від одного учасники макро- і мікросоціумів вдаються до них (свідомо чи несвідомо), щоб пристосуватися до со-ціального середовища та його персоналізованих вимог.

Вітчизняна та світова фольклористика та етнологія на сьогодні досить глибоко вивчили світ народної афористики з його художньо-образним багатством, великою спостережливістю, передбачуваністю та неперехідною педагогічною настановою, що зафіксована у малих, лаконічних жанрах народної творчості. Їх використання у практиці початкової школи відбувається на явно недостатньому рівні. У народних прислів’ях і приказках формулюються в художньо-образній формі народні ідеали суспільної та індивідуальної поведінки, які відбивають етику міжособистісних стосунків. Настанови народної афористики у лаконічній формі й виражають, власне, норми соціокультурної поведінки, які відповідають його ментальності.

Серед пам’яток даної народної культури, які припинили своє активне функціонування, переважають замовляння, голосіння, билини, думи, окремі жанри казок, легенд, пісень тощо (М. Дмитренко). Найактивніше на сьогодні функціонують “крилаті” жанри: прислів’я, приказки, примовки, анекдоти, образні порівняння. З усього невичерпного кола фольклорних творів виділяються своєю конкретно-образною структурою, близькістю тематики і доступністю змісту твори дитячого фольклору з виразним моралізаторським спрямуванням.

Особливу групу складають лаконічні твори, які безпосередньо уособлюють народну мораль. У сукупності вони складають народний кодекс честі, втілений в образну форму, і більшість з них здатна донести до дітей без зайвого моралізаторства свій споконвіку актуальний повчальний зміст.

З цього погляду в усній народній творчості і дитяча казка – це не просто розважальний жанр. Це історично вироблені культурні форми становлення і розвитку людської свідомості. Казка зароджує і формує здатність переживати уявне як дійсне, як засіб рефлекторного відбиття у казковому світлі реальних стосунків реального світу, замаскованих під казкове світобачення етичною підказкою щодо оцінки й ставлення до зображуваного. Вона формує в дитині на базі моральних переживань основи моральності, відчуття совісті.

Молодший шкільний вік характеризується як період ранньої соціалізації, що пов’язана із набуттям соціально обов’язкових загальнокультурних знань та навичок, які є мають неспецифічний щодо професійних стосунків характер.

Загальнокультурний аспект соціалізації у молодшому шкільному віці полягає у набутті школярами нового, вже не дитячого статусу у родині, набуття нових соціокультурних знань та навичок за рахунок значно поширеного кола соціальних контактів, за рахунок інтерпретації нового статусу і нового досвіду у галузі дитячої субкультури.

Ми згодні з Д.Соколовим, який вважає, що казки “можуть слугувати матрицями та практично напевно слугують джерелам інформації при утворенні провідних форм поведінки та життєвих сценаріїв” [257, с.24].

Казка як культурологічна категорія, як соціальне явище призначена формувати цілісне розуміння світу, розкриває тим самим свій величезний потенціал соціалізації.

Практична сторона соціокультурної функції казки полягає в її здатності формувати в дітей почуття спів-єдності, спів-довіри, спів-страждання, спів-робітництва.

У роботі із школярами слід враховувати той факт, що більшість українських народних казок містить різноманітні повчальні соціокультурні аспекти нашої історичної дійсності, тобто охоплює явища соціального і культурного життя у їх єдності. Вони у загальних рисах виражають такі якості, як: любов до батьків – повага до дорослих – шана до своїх вчителів - вдячність – доброта – уважність – дбайливість – товариськість – готовність до допомоги – дружба – логіка і передбачливість вчинків – усвідомлення власної гідності – власна гігієна – виважене ставлення до менших і старших – спадкоємність – дотримання традицій (мова, національні риси) – патріотизм – екологічна культура – ввічливість (етична культура) – чуйність – милосердя – життєвий оптимізм – доброзичливість – гумор (критика й самокритика) – організованість – самостійність –– відповідальність – шляхетність поведінки – недоторканість чужого – узгодженість і вправність дій – працьовитість – дружба – ділове партнерство.

Слід лише забезпечити ознайомлення дітей з достатньою кількістю народних творів, щоб кожен зустрівся зі своїм колом казок – залежно від статі, темпераменту, походження, родинного оточення, власних уподобань. При засвоєнні і обговоренні змісту твору – вчинків героїв та їх поведінкових актів – учні простежують три рівні спілкування (Б.Ф. Ломов):

макрорівень – спілкування героїв у тривалих інтервалах часу;

мезарівень – окремі контакти героїв, спільна трудова діяльність, ігри тощо;

мікрорівень – простежуються окремі акти поведінки.

Діти повинні мати змогу наслідувати за аналогіями дії персонажів, створених народною уявою, на мезо- і мікрорівнях, педагоги та батьки – на макрорівнях, де спілкування вихованця на фоні його поведінкових реакцій спостерігалося протягом тривалого часу як спосіб його життєдіяльності, еволюції й розвитку. У доступній формі, яка відповідає віковим можливостям, діти включаються в життя дорослих.

Соціокультурне виховання молодших школярів перш за все передбачає виховання індивідуальних рис характеру. Мотив мужності, особистої відваги як визначальна манера поведінки героя присутній у значній частині наших народних казок. У доступній