Взаємний обмін цінностями під час спілкування визначає і рівень культури мікросоціумів, серед яких перебуває особистість. На цій взаємозалежності в людському суспільстві в доступній для дітей формі й зосереджується народна казка, на діяльнісно-практичному компоненті їх поведінки, який і є основним фактором її виховного впливу, що й використовувалося при експерименті.

Емоційний компонент відіграє фонову роль, він забезпечується незвичайними обставинами, у яких часто діють такі ж незвичайні герої, але при цьому за глибоко узвичаєними приписами народної моралі. Відбувалося своєрідне навіювання на психіку дитини, внаслідок якого у неї з’являлося у неї прагнення до наслідування. Наслідування поведінкових моделей улюбленого героя давало змогу школяреві-початківцю не замислюватися над вибором способу та форм дії, що сприяє розвантаженню його ще необтяженої життєвим досвідом психіки, збагачувати цей досвід.

Молодші школярі у процесі засвоєння змісту казки мали можливість зосереджувати свою увагу на тому, як під час розв'язування проблем вибору моделей поведінки у її героїв часто виникали суперечності між новою ситуацією і попереднім досвідом, усталеними способами мислення. Зацікавлення учнів виховною проблемою спонукало до активної розумової діяльності, яка полягає у здогадах, висловлюванні гіпотез, у з'ясуванні характеру розв'язок, осмисленні їх ефективності.

За умов експерименту при правильному педагогічному керівництві самостійним розв'язуванням доступних поведінкових проблем казкових героїв учні переймалися аналогічними життєвими колізіями. Можливості формування нових потреб та інших мотивів поведінки підростаючого індивіда забезпечувалися аналізом реалістичних ситуацій казкового твору, відтвореним мікросоціумом.

У такий спосіб розглядалися художньо змодельовані склад-ні життєві взаємини, виділялися поведінкові функції, які простежу-ються за кожним казковим героєм, визначалися вимоги до поведінки, проводилася у прийнятній формі єдина моральна думка, складалися оцінні стосунки, які впливали на юного перцепієнта.

Проведені спостереження переконували, що осмислення дітьми вже з першого класу казкових творів не тільки у спосіб, спрощено кажучи, добрий герой – поганий, а з позиції оцінки його вчинків, які реалізуються в актах співдіяння, співучасті, “допомагаючої” поведінки, веде до співставлення їх з життєвими аналогіями, особистим досвідом учнів, їх поведінкою і вчинками за схожих ситуацій і є у виховному плані набагато результативнішими. З цієї точки зору було сформульовано критерії відбору народних казок. Такими критеріями визнано наступні:

насиченість повчальними подіями та діалогами (полілогами) соціокультурного характеру;

доступність та цікавість для дітей молодшого шкільного віку;

можливість інсценізації.

Уже з першого класу, з ознайомлення дітей з короткими, найпростішими за формою анімалістичними казками ”Лисичка, котик і півник” (про важливість співжиття різних індивідуальностей), “Лисичка в суддях” (про людську непоступливість, якою користуються сторонні), “Як вовк забажав козенят” (засудження агресивності), “Як миша віддячила вовкові” (про стосунки сильних зі слабкими) тощо перед учнями постає у сприйнятному для даного віку образно-фантастичному вираженні світ соціальних взаємин, активної поведінки героїв як реакції на ситуації, у які вони потрапляють.

Виходячи з того, що найдошкульніша зброя для людської психіки – це сміх, висміювання, то фольклорні твори моделюють найганебніші прояви поведінки, всіляко викриваючи та висміюючи їх (“Вовк і кобила”, “Дурний вовк”. “Куций вовк та кравець” й ін.). Зокрема, у казці “Як вовк та заєць покумалися” найагресивніший звір зіштовхується з найполохливішим – зайцем і потерпає від винахідливості останнього.

Агресивності, хижацтву, розбою не місце у поведінці людини - такий однозначний вердикт у педагогіці казки цьому соціальному злу, яке набуває, на жаль, у нашу добу свого поширення. З цієї точки зору народні твори навіть, здавалось би, найпростіші, на кшталт казок “Лисичка та журавель” (про недоброзичливість у стосунках), “Пан Коцький” (про фальшиві авторитети), “Колобок” (про самовпевненість, хвалькуватість, крутійство), “Про вовчика-братика і лисичку-сестричку” (висміювання хижацької вдачі) і подібні є неперевершеними витворами колективної уяви, адресованими дитинству, у яких тонка критика вад міжособистісних взаємин просто вражає.

Тільки вона далеко не завжди уловлюється юними адресатами за зовнішньою розважальністю твору. Учні і в перших-других класах легко знаходили життєві аналогії за даними образами, але коментували поведінку казкових героїв здебільшого як набір випадкових, а не закономірних вчинків. Ясна річ, що різниця у розумінні причинно-наслідкових зв’язків вчинків персонажів між першокласниками і, скажімо, четвертокласниками була досить відчутною, що зумовлювало необхідність у старших класах початкової школи вдаватися до прийому пригадувань знайомих творів, їх поглибленого коментування.

Відтворення казкових колізій з їх реальним життєвим підтекстом ставило дітей у ситуацію вибору – від персонажа, роль якого вони охочіше зіграли б, до ставлення до тих моральних колізій, що розв’язувалися через поведінку в заданих ситуаціях і викликали згоду чи незгоду як самих самодіяльних акторів, так і глядачів. Але без підказки дорослих діти часто не сягають самостійно розуміння соціокультурного наповнення ситуації. Нетерплячість, переймання спорадичними бажаннями як поширена ознака дитинства без постійного корегуючого виховного впливу легко переходить у нетерпимість щодо тих чи інших особливостей у поведінці іншого. Без необхідних активних зіставлень на рівні відповідних вікових зацікавлень змісту твору з реаліями повсякдення він так і залишався для частини молодших учнів потішною лісовою історійкою з широко розповсюдженим закликом з популярного мультфільму – діти, живімо дружно.

Перед педагогами зумовлювалася мета, що казка у притаманній їй жанровій формі, органічними для дитячої психіки образами, тобто художніми засобами, змальовує глибоку соціокультурну ситуацію, цілий спектр по-людськи глибоких почуттів й емоцій, гаму