Чи слід за несприятливих обставин життя впадати у відчай, шукати розради у тих, хто живе злом, чинить зло?

Чому навчає приказка: “За добро добром воздасться”, наведіть приклади подібних прислів’їв та приказок.

З точки зору виховання основ поведінкового етикету як неодмінної складової соціокультурної поведінки нашу увагу викликали казки з промовистими сценами взаємостосунків героїв за правилами народного етикету, які ми рекомендували обігрувати і в сімейному середовищі, як от, наприклад, у казці “Про царенка Йвана і чортову дочку” сцена зустрічі головного героя з лісовою бабусею:

Добридень вам, - каже, бабуню!

Здоров, каже, - сину! Куди тебе Бог несе?

…Порадьте мені, бабуню, не в лиху годину.

Пораджу, сину… Та слухай же…

Послухаю, - каже, - бабуню, послухаю. Тільки, будьте ласкаві, порадьте!

Прослідковувалися яскраві приклади ділового етикету, сцени ділового партнерства, зокрема за казкою “Дідова дочка і бабина дочка”:

Здрастуй, дівчино!

Доброго здоров’я!

Куди ти йдеш, дівчино, – спиталася жінка,

Іду, тіточко, щоб десь найнятися.

Наймись у мене.

Добре, наймусь.

У мене невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.

А чому ж не зумію? – каже дівчина. - Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму.

Подібні сцени рекомендувалися до осібних розглядів, у тому числі й у сімейному середовищі, розігрування в ролях як самодостатні у виховному аспекті фрагменти тривалих дійств, які відтворюються в народному епосі. На нашу думку, в сучасній нашій початковій школі аналогічній роботі приділяється ще явно недостатньо уваги.

Мовний етикет як прояв міжособистісної мовної поведінки є важливою складовою соціокультурного простору кожного народу. Традиції етики стосунків значно послаблюються уніфікованими зразками масової, як правило, американізованої ерзацкультури з її активним впливом на юнь. Більшості дорослих, родинному оточенню дітей не було потреби доводити, що подібні картини етикету взяті з реального, а не казкового, тобто фантастичного життя, насичені виразно вираженим національним колоритом міжособистісних взаємин, тим неповторним за мовним оформленням українським етикетом, який вартий повернення його із забуття і всілякого наслідування:

Добрий день, люди добрі!

Дай Боже здоров’ячка.

Пустіть же, будьте ласкаві, переночувати!

Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька – ніде буде тобі лягти.

Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую (“Лисичка-сестричка”).

Учителям, вихователям, організаторам, батькам дітей рекомендувалося враховувати, що у роботі з молодшими школярами прямолінійні зауваження та настанови, як правило, не досягають мети, адже для переборення себе необхідна тривала “робота душі”. У цьому плані народна педагогіка широко послуговувалася багатим арсеналом афористики, який ми стосовно початкової школи намагалися максимально активізувати.

На думку більшості дослідників, (І. Бех й ін.), власне моральне “кредо” у молодших школярів лише починає формуватися, воно набере сили пізніше, вже у підлітковому віці. Колективне читання, наступне обговорення проблемних ситуацій, оцінювання їх у тому числі й за допомогою засобів народної афористики спонукало вихованців до аналізу власної поведінки на основі співставлення з поведінкою народного персонажа чи ситуацією морального вибору, забезпечує відповідне сприйняття її, без чого неможлива інтеріоризація на неформальному рівні моральних норм, перетворення їх на дійові регулятори поведінки.

Таблиця 2.1.

Приклади народної афористики

Соціальна якість | Приклад народної афористики

Доброзичливість | “До доброї криниці стежка завжди утоптана“, “Добру людину бджола не кусає“

Соціальна згода, толерантність у взаєминах між людьми | “Згода будує, а незгода руйнує“, “З добрими людьми завжди можна згоди дійти“, “Мир та лад – великий клад“, “Найкраща показка – не кулак, а ласка“, “Нащо того бити, з ким жити“, “Коли двоє сваряться, то більше винуватий той, хто розумніший“, “Як є нагорода за добро, то повинна бути і кара за зло“.

Дружелюбність, обачливість | “Дружба – найбільший скарб“, “Дружба родиться в біді, а гартується в труді“; “Людина без друзів – що дерево без коріння“; “Нових друзів май, а старих не забувай“, “Чого собі не зичиш, того й іншому не бажай“, “Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш“.

Ставлення до друзів | “Довіряй, але й перевіряй”, “Не той друг, що медом маже, а той, що правду каже“; “Були б пиріжки – будуть і дружки“; “Оцінюй людину за її вчинками“

Більшість навчально-виховного матеріалу засвоювалося у формі гри. Закономірною формою народно-етичного виховання з огляду на його діяльний характер є сюжетно-рольові ігри за чітко відпрацьованими етичними ролями. Як стверджує педагогіка початкової школи, у молодшому шкільному віці, дитина, як правило, тяжіє до обов'язкового узгодження своїх намірів і дій з ровесниками чи друзя-ми, дорослими, вчителями. При експериментальній роботі, яка проводилася нами, враховувалася ця досить сприятлива для активного соціокультурного виховання особливість початківців — їхня контактність при спільній діяльності. Діти надзвичайно комунікабельні, колективістські, сказати сучасніше, схильні до партнерства, охоче взаємодіють як невеликими гру-пами, так і класом у цілому. Оволодіння такими моральними якостями, як, наприклад, щирість і справедливість, у них відбувається поки що не так на рівні стійких переконань, скільки внаслідок безпосередньої адаптації до вимог мікросоціуму, виконання певних ролей. Усвідомлений їх вибір і виконання передбачає тимчасові діяння, зумовлені насолодою, яку дістає учасник дійства у процесі його здійснення.

Ми виходили з того, що сюжети більшості народних казок складають сукупність дій героїв, а їхні герої у свою чергу активно діяльнісні. Тож логічним наслідком осмислення активної подієвості творів фольклору стала широка інсценізація їх вихованцями, що дозволило поєднувати при експерименті вербальні засоби демонстрації поведінкових намірів з невербальними на рівні імітації дій героїв. Вікова диференціація казок, пропонованих для розігрування дітям, потребувала індивідуального підходу до бажань і захоплень дітей. Диференційований підхід