Належало для реалізації нашого творчого задуму інтенсивніше і послідовніше формувати у початківців уявлення про естетичну специфіку рідного соціопростору в його історичному аспекті. У такий спосіб у даному випадку забезпечується виховний вплив. Зображення народного одягу, його елементів, доцільність яких викликана народними уявленнями про естетику одягу (вишивки, дівочого віночка) їх вмотивованість з огляду на природно-кліматичні умови мали викликати у дітей захоплення розумом та кмітливістю наших предків.

Домашні завдання по створенню малюнків від учителів образотворчого мистецтва, виготовленню поробок – від учителів трудового навчання забезпечували і у такий спосіб зв’язок з родинним колом, який нерідко зумовлював необхідний вплив на образи чи деталі малюнка, на форму й зовнішнє оформлення поробки, тобто, відбувався необхідний соціокультурний вплив. Більшість українських сімей навіть у великих містах зберігають свої родинні історичні зв’язки, пам’ять родоводу у межах хоча б двох-трьох поколінь, є своєрідними архівними осередками, власниками тих атрибутів історичного побуту, про які згадується у фольклорі.

Тематична приуроченість занять по виготовленню поробок до свят, суспільно значущих подій дозволяла більш ефективно використовувати їх з виховною метою. До Великодніх свят, приміром, проводилися заняття за казками “Яйце–райце”, “Курочка ряба”. Діти націлювалися на участь у родинному колі у святкових дійствах фарбування крашанок, розписування писанок., прикрашання, клечання житла до Зелених свят, виготовлення віночків, човників тощо на Івана Купала, різдвяної, новорічної та водохрещенської атрибутики. Тим самим наші вихованці наближалися до тієї атмосфери, у якій протягом багатьох віків формувалася у руслі етнічної соціокультури рідна духовність, складалися, удосконалювалися, набували одвічних соціокультурних реалій твори фольклору.

Предмети хатнього інтер’єру, побуту, їх естетичне оформлення мали обов’язково відтворюватися на доступному для дітей рівні, викликати відповідні, корегуючи свідомість емоції. Аналогічна робота проводилася при виготовленні дітьми різноманітних поробок. Творче, на рівні дитячого світосприйняття відтворення предметів нашого історичного побуту, побуту людей-трудівників ще раз повертало сучасних дітей у пору їх шкільного дитинства до історичних традицій українського дизайну як застереження від поверхового наслідування, прищеплення змалку світоглядного імунітету від непритаманних для нашого соціопростору запозичень.

Важливою складовою проведеної виховної роботи було виготовлення юними умільцями дитячих іграшок за сюжетами народних творів, відтворення у підручних матеріалах характерної зовнішності казкових персонажів. Відбиття в дитячій іграшці світоглядних уявлень її автора дозволяло вести мову про переконання, про розуміння вихованцями у народному дусі добра і зла, справедливості й підступності тощо. Орнаменти вишиванок, узори хатніх прикрас та розмальовок, зображення картин природи з її “казковою” атрибутикою: широким полем, густим лісом, зеленим гаєм, високим очеретом, вербою, дубом, бистрою річкою, глибоким ставочком, срібним човником, золотим весельцем тощо наповнювали вихованців почуттями не тільки екологічного чи естетичного, а й патріотичного змісту. У цей “соціокультурний простір”, в ауру домашнього затишку не раз повертаються герої українських народних казок, як співається в українських думах – “на яснії зорі, на тихії води”, щоб зажити злагодженим родинним життям – “стали жити-поживати, добра наживати”. У такий спосіб у школярів зароджувалося переконання – Україна наш спільний великий рідний дім.

Тим самим ми намагалися пересилювати дитячі враження від розповсюджених мультфільмів на українську історичну тематику з їх полегшеним, а то й шаржовим її трактуванням, домагатися розуміння її героїчної основи. Така “героїзація” дитячої ілюстрації супроводжувалася вмотивованою думкою про душевну доброту її персонажів, якою переймалися юні художники, наслідуючи героїв казок, їх принцип життя: бути мужнім і добрим, толерантним. У процесі своєї роботи ми доходили висновку, що принцип мужньої доброти у її національній своєрідності, притаманній кожній нації, висувався наперед нашою етнопедагогікою серед інших принципів народного виховання.

Шефська робота по лінії – початкова школа (гурток юних умільців) – дитяча дошкільна установа дозволяла логічно продовжувати соціальні зв’язки з практичним закріпленням результатів соціокультурного виховання учнів-початківців засобами фольклорного впливу.

Увага батьків зверталася на відсутність у народних казках прямолінійних моралізаторських сентенцій, до яких нерідко вдаються дорослі перед дітьми. Обов'язковість вихованця є наслідком впливу обов'язковості авторитетного вихователя. На цій основі почуття обов'язку, якими відзначаються вчинки позитивних персонажів народних творів поступово узагальнювалося, переносилося в конкретні життєві ситуації. Разом з сім’ями велися спостереження, як це почуття переходить в узагальнену стійку рису характеру, яка внутріш-ньо спрямовує діяльність і поведінку дитини.

2.3. Використання народного фолькльору в роботі з дітьми 6-7 річного віку

У фольклорі пізнавально-раціональне й оцінно-чуттєве існують поруч у формі олюднення, однієї з найважливіших властивостей специфіки художнього мислення, у формі персоніфікації, у формі чуттєвої оцінки. Педагогічні спостереження підтверджували, що для молодших школярів найоптимальнішим залишається образний шлях пізнання дійсності, у якому поєднується конкретне та суб’єктивне як емоційні моменти, активні форми пізнання дійсності. У такий спосіб реальні явища, процеси та їх властивості постають перед дітьми як явища їхнього суб’єктивного світу, насиченого суб’єктивним ставленням народного оповідача, у кінцевому рахунку, самого народу до модельованої дійсності, його почуттями і думками. Властивість казкового образу збуджувати конкретні уявлення та враження, у яких поєднуються суб’єктивні й суспільно зумовлені почуття перцепієнта, забезпечує необхідний виховний ефект. Чуттєві враження поєднують в одне взаємозалежне ціле суб’єкти й об’єкти навколишнього світу. У акті сприйняття вони включаються у все складніші процеси усвідомлення, де перцептивні дані осмислюються на локальному рівні. У подальшому відбувається процес залучення нових вражень у систему уже сформованих за їх посередництвом знань.