На етапі експериментального дослідження ставилися завдання: розробити програму, яка б включала зміст, методи і прийоми ефективної організації роботи по соціокультурному вихованню молодших школярів засобами українського фольклору; врахувати особливості виховання учнів із застосуванням засобів усної народної творчості у початковій школі; перевірити ефективність запропонованої методики, розробити методичні рекомендації педагогічним працівникам стосовно вирішення завдань соціокультурного виховання молодших школярів засобами мистецтва.

Ми припускали, що підвищення рівня соціокультурного виховання молодших школярів забезпечується, якщо педагогічне керівництво цим процесом передбачає:

поглиблення інтересу молодших школярів до українського фольклору, його жанрів, народної мудрості, звичаєво-поведінкового досвіду народу;

систематичне використання усної народної творчості у виховному процесі з метою вироблення у молодших у школярів відповідних навичок, які б задовольняли соціокультурні запити нашого суспільства;

реалізацію розробленого комплексу педагогічних методів та прийомів використання українського фольклору у різних видах навчально-виховної діяльності молодших школярів, розігрування казкових сюжетів, рольових ігор, аналіз конфліктних ситуацій тощо і їх вирішення на основі норм народної моралі й етики;

інтегрування органічного взаємозв’язку між різними сферами пізнання: навколишнього соціуму, сенсорного виховання, мовленнєвої, ігрової та зображувальної діяльності за мотивами фольклору;

забезпечення права вибору дітьми, організацію аналітико-пошукової роботи по визначенню образно-мотиваційної, психологічної дохідливості та відповідності на сучасному етапі становлення початкової школи віковим особливостям різних категорій дітей молодшого шкільного віку – 6 років, 7 – 8 років, 9 – 10 (11) років;

орієнтацію на індивідуальний підхід, цілеспрямоване формування індивідуального досвіду вироблення навичок соціокультурного поводження як основи вихованості відповідно до характеру українського соціокультурного простору;

участь шкільного соціуму, домашнього оточення, мікросоціумів різних рівнів у соціокультурному вихованні молодших школярів, збагаченні досвіду їх соціальної поведінки, громадянської етики.

Під час формувального етапу експериментальної роботи вихованець початкової школи розглядався як особистість, яка: у найдоцільніший для себе спосіб здатна окреслити власну реальність; поводить себе як організоване ціле; бачить мету свого існування у задоволенні властивих їй потреб, які у неї постійно виникають; у своїй діяльності надає перевагу чуттєвому над раціональним; зацікавлена у дотриманні позитивної Я-концепції; не визнає виховання, яке суперечить її внутрішній суті; виробляє згідно з віковими й індивідуальними особливостями власну систему цінностей.

Загальновідомо, що молодші школярі легше усвідомлюють вчинки інших людей та їх мотиви, ніж власні. Головною особливістю розвитку особистості в молодшому шкіль-ному віці є зміна її соціальної позиції: дитина включається у навчально-виховний процес, входить до мікросоціумів класу і школи. Головним авторитетом для неї на початку шкільного життя найчастіше стає вчитель. Початківці, як правило, орієнтуються на цінності, утверджувані в їх свідомості вчителем, у тому числі на норми поведінки і моралі, більше, ніж на думки ровесників. Як частка певного соціокультурного простору, яка все більше усвідомлює себе такою, вихованець початкової школи, згідно з сучасною виховною концепцією, має виробляти дедалі самостійніше власне ставлення до проблем цього простору, у які він починає все глибше вникати. При цьому адекватна формула його взаємодії з середовищем має включати три позиції: 1) подію, яка викликала реакцію; 2) власне реакцію; 3) закріплюючий наслідок.

Отже, для визначення процесу соціокультурного виховання слід запроваджувати експериментальний контроль за наслідками впливу виховної ситуації й з’ясування результатів (наслідку) їх корегування. Урахування факторів впливу є експериментальним методом вивчення становлення соціальної діяльності. При цьому ми виходили з того, що у центр виховного процесу ставити слід не так самого юного індивіда, як його фізичне й соціальне середовище. Обов’язковою умовою проведення експерименту було уникання надмірного зосередження на вихованці як на конкретній особі, що веде до недооцінки значення детермінантного впливу середовища. Тобто, до недооцінки, стосовно проблеми дослідження, соціокультурного простору, у якому перебуває і зазнає його безперервного впливу вихованець. Виховання спрямовувалося на корекцію фізичної та духовної діяльності шляхом опосередкованого впливу. Учень мав сам добиватися своєю різноманітною діяльністю для себе духовного комфорту у даному мікросоціумі на основі взаємодопомоги та співробітництва методами, які пропагуються образною етнопедагогікою через засоби фольклору. Основним моментом самоконтролю було у тому числі вироблення почуття толерантності до негативних, як на його розуміння, проявів поведінки стосовно моделей народної етики серед найближчого оточення, але не пристосуванства.

Для досягнення кінцевої мети дослідження – соціокультурної вихованості учнів початкової школи – молодшим школярам пропонувалося разом з учителями опрацювати у різних класах початкової школи відповідний фольклорний матеріал, зміст якого містить виразний соціокультурний потенціал для впливу на їхній емоційно-почуттєвий стан, пробудження відповідних поведінкових реакцій. Процес соціалізації дитини на уроці з використанням матеріалів фольклору збагачується за рахунок широкого, змістово-тематичного наповнення цих уроків, що дає змогу розглянути на відповідному віковому рівні значне коло проблем, багато з яких надзвичайно гостро стоять перед сучасними вихованцями – духовними продуктами своїх неповторних доль, ускладнених перехідним станом нашого суспільства, творцями власних по-своєму оригінальних моделей діяльності.

При плануванні виховної роботи з дітьми ми виходили з того, що найперше у людини простежується зовнішня вихованість – рухи, поведінка, вчинки, висловлювання та внутрішня – почуття, мислення, які засвідчуються через емоції, міміку й інші подібні реакції. На уроці у поведінкових актах учнів переважають висловлювання, наміри щодо певних вчинків (виняток складають уроки-інсценізації з рольовими іграми), але поза уроком – на перерві, в іграх, при перебуванні у групі продовженого дня, в шкільних та позашкільних гуртках, при проведенні заходів, у колі друзів і в родинному колі переважна увага щодо оцінки рівня поведінки