Основне діагностичне завдання полягало у проведенні відповідних до вікових категорій анкетувань учнів контрольних й експериментальних класах для з’ясування причин простежених емоційних реакцій на твори, які прозвучали: а) з уст вчителя; б) були прочитані самими учнями, у тому числі й у домашньому колі; в) переглянуті як відеофільми тощо.

Для діагностики рівня відповідальності виділялися такі показники: Усвідомлення необхідності відповідального ставлення до своїх обов’язків. Якою мірою це усвідомлення збігається з демонстрованим стилем життєтворчості, За яких умов виховні дії забезпечують єдність свідомості і поведінки учнів, Чи можуть учні виділяти якісні ознаки відповідальності: власні, інших, у тому числі персонажів фольклору.

Більшість молодших школярів ще не можуть мати глибоких уявлень про сутність відповідальності, а обмежуються позитивним ставленням до виконання своїх обов’язків, сформованих практикою їх попередньої діяльності. Основою відповідального ставлення у даному випадку є усвідомлення важливості взятої на себе справи, готовність виконати її за аналогією з простеженою у фольклорі ситуацією винахідливо, старанно, наполегливо. Центральною ланкою у формуванні соціокультурної вихованості є усвідомлення вихованцями вимог образної етнопедагогіки і перетворення їх у фактор самовиховання.

Алгоритм світоглядного світосприйняття визначався за таким параметрами ціннісних орієнтацій: визначення рівня сприйняття художніх творів і їх розуміння; рівень культурно-етичної поінформованості – за життєвою практикою, за літературно-художнім джерелом; рівень зосередженості на соціальній проблематиці.

Усвідомлення молодшими школярами сутності відповідального ставлення до своїх обов’язків ще має вузький, обмежений характер. У їх судженнях зазначена моральна якість особистості, як правило, зводиться до виконання конкретного завдання чи доручення. Істотні ознаки його в уявленні вихованців ще не диференціюються від інших моральних якостей – старанності, чесності, співчуття тощо – і не узагальнюються ними. Міра усвідомлення сутності відповідальності проявляється у їх поведінці. При цьому слід враховувати вікові й індивідуальні особливості вихованців, складнощі реальних життєвих ситуацій, умов, у яких їм доводиться діяти.

Критеріальним показником засвоєння навичок вихованості у дусі рідної соціокультури виступає зовнішня діяльність і поведінка молодших школярів, яка фіксувалася за окремими її моментами, формами як реалізація світоглядних та моральних переконань стосовно своїх друзів, мікросоціуму класу, соціуму школи та позашкільного соціуму. Для визначення рівня зазначених навичок застосовувалися діагностичні методи й методики: бесіди з молодшими школярами за морально-етичним змістом засвоєного твору, складання творів-мініатюр, визначення елементів соціокультурного характеру у діяльності дітей в ігрових ситуаціях, що потребують морально-діяльнісних рішень, дотримання правил народного етикету. Різнобічні підходи до оцінювання діяльності учнів початкової школи зумовлювалися необхідністю визначення різноплановості цих навичок, які б відбивали перспективні аспекти організації соціального і культурного життя народу рідного народу, його поведінкові моделі й етикет.

Бралося до уваги, що найбільш загальні прояви вихованості, способи поведінки, характерні для певної якості особистості, залишаються постійними у будь-якому віці, наприклад, і для першокласника, і для четвертокласника. Змінюються, ускладнюються ті види діяльності, у яких поступово починає брати участь дитина. Тому конкретні вчинки дітей різного віку можуть бути різними.

Соціокультурна вихованість як суто практична категорія співмірна у кожен момент свого розуміння зі своїм саме практичним проявом. Отже, у цьому плані, на нашу думку, оцінці може підлягати як категоріальна величина готовність у належний момент до вияву власне вихованості у її конкретних діяльнісних проявах, поведінкових актах, які відбивають певні переконання, певний ступінь розуміння важливості соціальних цінностей у їх світоглядному вираженні. При діагностиці важливо брати до уваги:

Метою даного анкетування було з’ясування самооцінки учнів і їх ставлення до моделей діяльності й поведінки, тобто, до культури життєдіяльності, демонстрованої персонажами народних творів. Готовність до відповідних форм життєдіяльності визначалися за кількістю правильних відповідей учнів на запитання про шляхи вирішення відповідних завдань, ідентичності цих відповідей, відповідністю їхніх дій ситуаціям, змодельованим на основі народної моралі й етики. Глибина й усвідомлення суті соціокультурних ситуацій, готовності до самовиразу себе в соціальному оточенні визначалися і за кількістю правильних відповідей на вирішення завдань морального характеру, які потребували аналітичної роботи: порівняння, співставлення, аналізу, роздумів, уміння співставляти ситуацію, задану народним твором і сучасним буттям дитини, мотивувати свою відповідь, навести приклад з власного поведінкового досвіду, дати загальну оцінку. Дієвість знань і переконань, готовність до їх застосування визначалися за навичками застосовувати їх на практиці. Ціннісне ставлення вихованців до знань про свою діяльність в суспільстві, етику громадянських стосунків визначалося за розумінням значення суспільної моралі, намаганнями її осягти і за її нормами діяти.

Діагнозування якостей особистості проводилося шляхом простеження їх само- і взаємохарактеристик стосовно відбитих у творі ситуацій соціальної активності, виявів соціальної вихованості. На кожному етапі дослідження особливостей соціальної діяльності й поведінки героїв проводилися необхідні узагальнення на основі власного досвіду дітей та досвіду, набутого шляхом цілеспрямованих спостережень. Під час дослідження ми виходили з того, що для учнів початкової школи, дітей 6 – 7 років, поняття соціокультурної вихованості тотожне з поняттям культури поведінки у його загальновживаному у нашому суспільстві значенні. Для них дефініції даної складової соціокультурної вихованості значно ближчі й зрозуміліші. А для дорослих було зрозуміло, що поняття “соціокультурний” відбиває зв’язок