Рівень соціокультурної вихованості молодших школярів визначався за допомогою комплексу діагностуючих методик: бесіди з використанням приказок і прислів’їв, написання творів-мініатюр, інсценізація казок, спостереження, анкетування. Констатувальний етап дослідження дозволив визначити загальний характер соціокультурної вихованості, що полягає в проявах навичок соціальності й моральності в молодших школярів на основі емоційно-почуттєвого сприйняття ними виховного змісту творів українського фольклору різних жанрів.

У процесі експериментального дослідження підтверджена ефективність наступних педагогічних умов соціокультурного виховання молодших школярів засобами українського фольклору:

створення педагогічного простору соціокультурного розвитку молодших школярів, що включає макро- та мікросередовища розвитку „соціумності”, узгодження мети та змісту діяльності початкової школи з соціокультурним оточенням;

включення молодших школярів у різні за змістом та емоційно-привабливі за формою види навчальної та культурно-дозвіллєвої діяльності з використанням українського фольклору з метою інтенсивного проживання різних соціальних ролей, збагачення індивідуального життєвого досвіду учнів, розширення меж власних можливостей; надання соціокультурному простору початкової школи діалогічності, відкритості, активності;

комплексного використання засобів українського фольклору як системоутворюючого чинника процесу соціокультурного виховання дітей.

Розроблено й упроваджено в практику початкової школи програму, яка включає систему творчих завдань на основі фольклорних текстів (для уроків читання, ознайомлення з навколишнім світом та ін., для позакласної роботи, для спільної діяльності дітей і батьків); різні форми спільної творчої роботи позашкільних закладів (Будинки дитячої творчості), засобів масової інформації для розширення соціального досвіду дітей.

Соціокультурне виховання засобами українського фольклору найбільш доцільно здійснювати на уроках читання, розвитку мовлення, українознавства, людина і світ, позакласного читання.

Найбільша увага серед жанрів українського фольклору приділялася тематично відповідним жанрам народної казки й народної афористики. У дослідженні запропоновані критерії відбору фольклорного матеріалу. Для експериментальної роботи добиралися народні казки, які легко піддаються інсценізації, насичені повчальними подіями та діалогами (полілогами) соціокультурого характеру, доступні й цікаві дітям тих вікових категорій, які охоплює сучасна початкова школа.

Важливим елементом експериментальної частини дослідження була просвітницька робота з батьками, яка здійснювалася у формі педагогічного лекторію, індивідуальних бесід, проведення з батьками занять з фольклоротерапії.

За допомогою методів якісного та кількісного аналізу (критерій Персона та ц* критерій Фішера) була доведена достовірність отриманих результатів експериментальної роботи.

ВИСНОВКИ

У сучасному культурно-освітньому просторі України спостерігаються активні процеси переосмислення суті та змісту соціально-педагогічних аспектів взаємодії усіх соціальних інститутів, утвердження школи як динамічного, відкритого соціального простору. Ідея демократії передбачає активну позицію кожної окремої людини на основі реалізації і відстоювання її прав на самоствердження в культурній, духовній та соціальній сферах. Саме школа у всій багатогранності її зв’язків із соціальними інститутами суспільства і призначена реалізовувати завдання соціокультурного виховання як вагомого складника усього соціально-педагогічного простору України.

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та практичне розв’язання наукової проблеми соціокультурного виховання учнів початкової школи, що виявилося в обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов соціокультурного виховання молодших школярів засобами українського фольклору.

2. Аналіз філософської, культурологічної та психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, що в понятті „соціокультурне” синтезуються „соціальні” та „культурні”, соціумні та культурно-історичні компоненти суспільства.

Дослідження виховних аспектів процесу соціалізації юної особистості, яка формується, пов’язується сьогодні з урахуванням культурно-духовного впливу різних соціальних інституцій. Інтегративний підхід до соціокультурного виховання зумовлює єдність виховних зусиль школи, родини, громади, позашкільних закладів, товариства однолітків тощо.

3. Головною особливістю розвитку особистості в молодшому шкіль-ному віці є зміна її соціальної позиції: дитина включається в навчально-виховний процес, входить до мікросоціумів класу й школи. У шкільний період значно розширюється коло спілкування: школяр, як правило, потрапляє до різних мікросоціумів (шкільний клас, позашкільна установа, дитячі громадські організації тощо).

4. Теоретико-методологічні засади соціокультурного виховання молодших школярів ґрунтуються на ідеях культурно-історичної концепції Л.Виготського, особистісно орієнтованого, діяльнісного, культуроло-гічного підходів.

Діалогічність, активність та відкритість простору соціокультурного розвитку молодшого школяра забезпечують формування здатності дитини до активного функціонування в конкретній соціальній ситуації, до засвоєння соціальних та культурних норм суспільства.

Вихованець виступає не лише об'єктом, а й суб'єктом процесу виховання, організовує і відповідно до свого розуміння спрямовує власну діяльність на відстоювання добра і справедливості. Відповідна органічна мотива-ція поведінки зумовлює успіх, закріплення засвоюваних юною особистістю, яка перебуває у стані становлення, соціокультурних норм, перетворення їх у внутрішні, звичні спо-соби регуляції, які можуть бути силь-нішими від її природи, темпераменту, наслідків попереднього виховання. Молодшому школяреві властивий розрив між знанням моральних норм і відповідною поведінкою. Ця схильність виступає як вікова особливість дитини, яка ще тільки вчиться орієнтуватися в розмаїтті життєвих ситуацій, співвідносити наявні в неї уявлення про життя з реальними вчинками, зі своєю конкретною поведінкою в різних ситуаціях. Отже, самодостатньою, тобто соціокультурною є та юна особистість, яка усвідомлює загальноприйняті, історично зумовлені норми і правила поведінки і прагне їх дотримуватися, тобто демонструє вихованість, відповідну до даної соціокультури.

Намагання відірвати виховну діяльність від соціокультурних новоутворень людини веде до волюнтаризму в формуванні особистості, адже відбувається поступове прилучення індивідів до певного культурного середовища, до цінностей певної культури. У такий спосіб культура виконує нормативну, аксіологічну, тобто регулюючу функцію на основі норм і моральних уявлень, напрацьованих суспільством, у відповідності до даної культурної ситуації, її ідеалів. Це повинно відбуватися не у процесі засвоєння навязуваних кодексів та моральних приписів, а в процесі окультурнення, соціалізації, соціокультурного становлення людини.

Соціокультурна вихованість включає такі компоненти: ціннісно-орієнтаційний, рефлексивний; діяльнісний, кожний з яких представлено відповідними показниками. У дисертації обґрунтовано змістовне наповнення рівнів соціокультурного виховання молодших школярів: високий, середній, низький.

5. Провідними чинниками, що зумовлюють особливості перебігу соціокультурного виховання молодших школярів, визнано: сім’я; найближче соціальне