Зміст

Вступ.

Розділ І. Теоретичні засади формування комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти.

1.1. Проблема формування комунікативних умінь молодших школярів у науково-методичній літературі.

1.2. Характеристика завдань і змісту роботи з формування комунікативних умінь першокласників у період навчання грамоти.

1.3. Принципи і методи формування комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти.

Висновки до розділу І.

Розділ ІІ. Методика формування комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти.

2.1. Стан роботи з розвитку комунікативних умінь учнів 1 класу в шкільній практиці.

2.2. Організація експериментальної роботи з формування комунікативних умінь першокласників.

Висновки до розділу ІІ.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

Вступ

На сучасному етапі розвитку освіти початкова школа перейшла на нову структуру і зміст. З середини 90-х років ХХ ст. відбувається переорієнтація мовної освіти на забезпечення комунікативної компетенції учнів, що знаходить вияв як у Державному стандарті, так і в нових концепціях і програмах вивчення мови. Зокрема, у «Навчально-виховній концепції вивчення української (державної мови )» обґрунтовується необхідність змісту освіти на комунікативно-практичну мету [ ]. У «Концепції мовної освіти в Україні [ ] зазначено, що процес навчання мови повинен здійснюватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу».

У Державному стандарті мовної освіти підкреслюється, що завдання формування в учнів комунікативних умінь - одне з основних і становить кінцеву мету навчання. Серед чотирьох змістовних ліній – комунікативної, лінгвістичної, українознавчої та діяльнісної, які виокремлюються в змісті освітньої галузі «мова і література», пріоритетна роль відводиться комунікативній. Названі змістові лінії відображені в нових (2001р.) програмах з української мови для початкових класів. У них сформульовано вимоги до мовного і мовленнєвого розвитку молодших школярів.

Більшість сучасних методистів схиляються до думки, що засвоєння теоретичних знань ще не забезпечує практичного оволодіння мовою. Необхідні вміння і навички формуються в мовленнєвій діяльності. Комунікативно спрямоване навчання було в центрі уваги й видатних учених - методистів минулого - М.Ф.Бунакова, Д.У.Буслаєва, І.У. Срезневського, К.Д . Ушинського.

У 20-30 рр. ХХ ст. проблема мовленнєвого розвитку школярів стала об’єктом уваги І.Огієнна, С.Русової, які зазначали, що знати мову і користуватися нею – не одне і те ж.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський надавав рідній мові першорядної ваги серед шкільних предметів. Головним у навчанні мови В.О.Сухомлинський визначав не стільки засвоєння теоретичних відомостей з граматики, скільки роботу над словом, розвиток усного і писемного мовлення учнів, підвищення їх мовленнєвої культури.

Починаючи з 70-х років ХХ ст. категорії комунікативності утверджується в лінгводидактиці, зокрема завдяки працям М.Р.Львова, Л.О.Варзацької, М.С.Вашуленка, В.Я. Мельничайка, М.Г.Стельмаховича та ін..

Сучасна методична наука пропонує спрямувати процес навчання школярів рідної мови на розвиток в них умінь і навичок та формування комунікативної компетенції шляхом залучення до навчально-мовленнєвої діяльності, вирішення комунікативних завдань. Однак у практиці роботи багатьох учителів продовжує переважати системно-описовий підхід до навчання молодших школярів мови, який не забезпечує належного розвитку їх комунікативних умінь. Цей підхід свідчить про те, що комунікативна спрямованість навчального процесу не знайшла належного місця у практиці навчання.

Вчителю, який багато років працював над засвоєнням мовних знань і формуванням орфографічних навичок, що визначалися у програмі як основна мета, важко переорієнтуватися.

Цьому сприяє і недостатня теоретична база, хоча останнім часом і спостерігається зростання уваги вчених до проблеми розвитку українського комунікативного мовлення школярів (Л.М.Паламар, М.І. Пентилюк, Г.Т . Шелехова, В.І. Бадер, Г.С.Демидчик, А.І. Ляшкевич, Л.О. Попова та ін.), вона досі залишається недостатньо розв’язаного, особливо у стосунку до початкового етапу навчання дітей у школі. Саме не розробленість означеної проблеми в теоретичному аспекті та недоліки, що спостерігаються в практиці навчання мови, зумовили актуальність нашого дослідження.

Об’єкт дослідження - процес навчання грамоти учнів 1 класу. Предмет дослідження – процес формування комунікативних умінь першокласників під час навчання грамоти.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови ефективного формування комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти.

Завдання дослідження:

1) вивчити психолого-педагогічну та методичну літературу з проблемами дослідження;

2) вивчити й проаналізувати стан досліджуваної проблеми в практиці початкового навчання;

3) виявити оптимальні методи, прийоми, вдосконалення комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти;

4) запропонувати шляхи ефективного формування комунікативних умінь першокласників;

5) розробити науково обґрунтовані рекомендації для вчителів початкової школи та студентів.

Методологічною основою дослідження стали положення теорії мовленнєвої діяльності; вчення про мову як засіб спілкування, психолінгвістичні основи мовленнєвої комунікації (Л.С.Виготський , О.М.Леонтьєв, О.О.Леонтьєв, М.І.Жинкін , І.О.Зимня, А.К.Маркова); законодавчі акти, концепції навчання державної мови в Україні (О.М. Біляєв, М.С.Вашуленко, С.Я.Єрмоленко, Л.І.Мацько та ін.)

Методи дослідження: а) теоретичні: вивчення психолого-педагогічної, лінгводидактичної літератури, програм, підручників; теоретичне осмислення досвіду роботи вчителів практиків; теоретичне обґрунтування шляхів ефективного формування комунікативних умінь першокласників; аналіз і синтез результатів дослідження; б) емпіричні: спостереження за навчальним процесом у початковій школі; анкетування; педагогічний експеримент; в) статистичні: кількісний і якісний аналіз одержаних експериментальних даних.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, з позицій комунікативного підходу переглянуто зміст навчання мови молодших школярів; виявлено актуальність досліджуваної проблеми; обґрунтовано принципи, відібрано методи, прийоми, розвитку комунікативних умінь першокласників та форми їх реалізації.

Практичне значення полягає в розробці науково обґрунтованих рекомендацій з дослідженої проблеми, які можуть бути використані в практиці навчання української мови першокласників, а також