Слід зауважити, що основною метою врахування перелічених факторів у формуванні і розвитку мовлення є створення в дитини бажання говорити, що можливе лише за умови толерантного ставлення педагога до всіх учнівських думок (переконання дітей у тому, що кожна думка має право на існування), панування доброзичливої атмосфери в класному колективі.

Із розвитку комунікативного мовлення, зокрема чуттям української мови, відбувається виховання любові до рідного слова, яке є втіленням ментальності народу, до його культури, традицій. А це, в свою чергу, повинно забезпечити надійне, мотиваційне підгрунття для подальшого оволодіння українською мовою .

3. Принцип індивідуалізації та диференціації навчання

Принцип індивідуалізації навчання мовлення тісно пов'язаний з принципом мотиваційного забезпечення, оскільки розглядається як найбільш дієвий засіб створення мотивацій й активності під час навчання мовленнєвої діяльності, адже «індивідуальна реакція можлива лише в тому випадку, коли мовленнєва мета, що стоїть перед учнем, відповідатиме його потребам та інтересам як особистості (цінностям, світогляду, стану в колективі та ін.)» [ ].

До того, здатність до засвоєння мови є індивідуальною характеристикою кожної людини, що пов’язано з особливостями розвитку її психічних процесів (швидкістю, уявою, сприйманням і т. ін.). Принцип індивідуалізації та диференціації навчання покликаний забезпечити індивідуальний підхід до формування частково мовленнєвих та комунікативних умінь учнів і диференціацію, у зв’язку з цим, вправ відповідного навчального змісту та рівня складності.

Принцип диференціації та індивідуалізації має реалізуватись педагогом із урахуванням рівня мовленнєвого розвитку й інтересів кожного з учнів його класу.

Принципи наступності, систематичності і послідовності

Принцип наступності передбачає врахування вихідного рівня готовності дітей до навчання в межах кожного етапу, рівня попередньої підготовки .

5. Принцип наочності

Принцип наочності бере свій початок ще з часів Ж.Ж.Руссо, Я.А.Коменського, його обґрунтовано в працях К.Д. Ушинського, В.О.Сухомлинського, Л.В.Занкова та ін. Цей принцип полягає в забезпеченні чуттєвого пізнання виучуваного, необхідність чого мотивується перевагою конкретно-образного мислення молодших школярів. Очевидно: вдало дібрані предметні, сюжетні й ситуативні малюнки, різноманітні оточуючі предмети, жива і нежива природа можуть зацікавлювати і, в такий спосіб, слугувати спонукою до мовленнєвої діяльності .М.Б.Успенський [ ] вбачав у використанні художньо-зображальних засобів незамінний стимулятор змісту спонтанного мовлення, який діє «не підказуючи його форми».

Окрім того специфічною наочністю в процесі розвитку комунікативного мовлення виступає мовлення людини (вчителя, учнів, людей, в тому числі й аудіо записів), що є взірцем правильної умови звуків, інтонації, різноманітних відтінків, джерелом збагачення словникового запасу. У зв’язку з цим до мовлення вчителя ставляться особливі вимоги: він має володіти всім багатством словника, різноманітністю граматичних форм і синтаксичних конструкцій, його мовлення має бути простим і доступним для сприймання та розуміння, точним, виразним, образним, грамотним. Слід зауважити, що особливого значення якість мовлення вчителя набуває в умовах російського мовного середовища, де для учнів воно є майже єдиним еталоном і зразком. У контексті саме таких умов розглядається у цьому дослідженні проблема формування українського комунікативного мовлення учнів перших класів.

6. Принцип взаємозв’язку навчання і розвитку

О.Я.Савченко розуміє цей принцип як цілеспрямований розвиток пізнавальних (становлення інтелекту, механізмів свідомості) і творчих можливостей особистості дитини в різних видах діяльності.

За вченням Л.С.Виготського про зони актуального та найближчого розвитку, навчання і розвиток перебувають у такому взаємозв’язку, що навчання, випереджуючи розвиток, стимулює його, і одночасно саме спирається на актуальний розвиток. З цього випливає, що оскільки мовленнєва діяльність (згідно з теорією мовленнєвої діяльності) пов’язана з виконанням великої кількості розумових операцій, що зумовлено наявністю мовця певного комунікативного завдання, яке вимагає мовленнєвомислительної активності, то для забезпечення розвитку мислення в процесі формування комунікативного мовлення необхідним є поступове підвищення складності комунікативних завдань до рівня, що межує між доступністю та недоступністю їх виконання учнями на певному етапі.

Як зазначають психолінгвістик, зокрема М.І.Жинкін, І.О.ОЗимня, надзвичайно важливе значення для комунікативної діяльності мають такі компоненти інтелекту людини, як механізми сприймання та випереджувального відображення (виявляється в функціях імовірнісного прогнозування і випереджувального синтезу). Це вимагає використання методів і прийомів, що забезпечують розвиток умінь слухати-розуміти інформацію, прогнозувати її, синтезувати матеріал майбутньої репліки чи висловлювання.

Окрім дидактичних принципів, якими послуговується методика навчання мови, в лінгводидактиці виробилися і свої принципи, пов’язані зі специфікою середовища.

Крім зазначених і проаналізованих дидактичних принципів, специфіка дослідження вимагає зробити аналіз лінгводидактичних принципів, важливих для формування українського комунікативного мовлення учнів перших класів. Серед них:

1. Принцип випереджувального формування усного мовлення щодо писемного

Дитина, народжуючи, оволодіває мовленням у процесі спілкування з оточуючими . На початок навчання в школі вона має словниковий запас від 3-4 тис. і більше слів. Тому основне завдання школи – розвивати набуті в дошкільному віці вміння усного мовлення і формувати навички писемного. Таким чином, випереджувальне засвоєння усного мовлення – це природній процес.

У нашому випадку, коли маємо учнів, які почали навчатися української мови в школі, природно розпочинати з інтенсивного засвоєння усного українського мовлення. Саме тому випереджувальне засвоєння усного мовлення щодо писемного ми визначили як один із основних лінгводидактичних принципів у навчанні української мови першокласників.

2. Принцип формування і розвитку чуття мови

Цей принцип є одним із висунутих Л.П.Федоренко. Поняття «чуття мови» було введене Л.В.Щербою і означало інстинктивну реакцію носіїв мови на мовні факти на основі мовленнєвого досвіду. Л.П.Федоренко дає таке визначення