- зосереджуватися на інформації, яку повідомляє співрозмовник українською мовою, іноді – правильно розшифровувати її (слухання -розуміння);

- швидко реагувати на неї в умовах спонтанності ситуації діалогічного мовлення (функції смисловираження);

- швидко добирати потрібні слова для висловлювання, в тому числі й етикетну лексику, залежно від комунікативної мети та ситуації, вимовляти слова згідно з нормами української вимови і вживання їх у правильних граматичних формах (частковомовленнєві вміння);

- синтаксично та інтонаційно правильно оформляти висловлювану думку;

- формулювати запитання і відповідати на них у процесі діалогу;

- звертатися до співрозмовника (особливо до незнайомої людини або старшої за віком) із запитанням, проханням, запрошенням;

- виконувати інші комунікативні завдання (наприклад, спільно домовлятися про щось).

Як уже зазначалося, причина виникнення цих труднощів криється в методичних прорахунках учителя, результатом чого є недостатня сформованість частковомовленнєвих та мовленнєвих умінь (аудіювання та говоріння) і відсутність комунікативного досвіду.

Організація експериментальної роботи з формування комунікативних умінь першокласників

Експериментальна робота проводиться в 1 класі (24 учні) СШ № ……. м.Івано-Франківська упродовж 6 місяців 2008-09 н. р.

Для зіставлення результатів навчання було дібрано контрольні класи з такою ж кількістю учнів, приблизно однаковим рівнем українського мовлення та однаковою підготовкою вчителів (стаж, освіта).

На початку навчального року (три перші тижні вересня) було організовано перевірку рівня українського мовлення учнів перших класів, контрольних та експериментальних, у ході якої вивчався обсяг словникового запасу та вміння говорити українською мовою. (З цією метою застосовувалася методика, описана в підрозділі 1.1. цієї роботи. Там же подано і кількісні показники мовленнєвого розвитку учнів на початку навчального року, ідентичні з даними, отриманими в ході проведення констатувальних зрізів, описаних там само.)

Спостереження показали, що протягом навчального року розвиток мовлення в контрольних класах (надалі – КК) здійснювався традиційно (незважаючи на вимоги нової програми), а в експериментальних (далі – ЕК) – навчання проводилося за методикою, спрямованою на комплексне формування частковомовленнєвих, мовленнєвих і комунікативних умінь, яке здійснювалося цілеспрямовано і систематично.

Організація навчання українського мовлення будувалася на розроблених нами дидактичних і лінгводидактичних принципах (визначені в підрозділі 2.3. цієї роботи).

Ураховуючи початковий рівень українського мовлення учнів, у експериментальних класах було продовжено добукварний період навчання грамоти до восьми тижнів. Основним завданням цього періоду було формування частковомовленнєвих умінь (засвоєння норм української вимови, збагачення словникового запасу та формування граматичних умінь), мовленнєвих (уміння слухати – розуміти українське мовлення, говорити на репродуктивному рівні) і комунікативних (формування вмінь вести діалог українською мовою в межах визначених в експериментальному навчанні тем) умінь.

Вся робота над формуванням українського мовлення проводилась комплексно. Так, на кожному уроці передбачалася робота з удосконалення аудіативних умінь, формування орфоепічних та граматичних, збагачення словникового запасу та розвитку комунікативних умінь (проводилися найпростіші діалоги на матеріалі засвоєної лексики, інсценування казок, рольові ігри). Велика увага приділялася заучуванню напам'ять скоромовок, загадок (щоб загадати вдома), невеликих віршів, що давало можливість забезпечити інтенсивне збагачення словникового запасу та засвоєння граматичних норм.

Так, наприклад, матеріал букваря [51, 4-5] (тема «Ігри дітей»), зокрема сюжетні малюнки, дав можливість повправляти дітей твердого звука [ч], дзвінкого [г], твердого [м] у сполученні м’я, хоча для цього довелося добирати спеціальні орфоепічні вправи (чистомовки), які б сприяли засвоєнню вимови. Робота над лексикою передбачала семантизацію слів (за до-помогою предметних малюнків), тренінг у їх вимовлянні та відповідь на запитання вчителя за змістом сюжетних малюнків (Хто (що) робить?) з метою вживання лексем, які мали засвоїтися.

Той самий текст використовувався на уроці з різною навчальною метою. Наприклад, робота над засвоєнням народної гри «Гуси» передбачала формування:

- аудіативних умінь: 1) учні слухали правила гри і визначали слова із звуком [г] (сплескували в долоньки), 2) обирали правильну відповідь на тестові запитання за змістом сприйнятого на слух;

- орфоепічних умінь: діти тренувалися в промовлянні дзвінкого [г] окремо і в словах гуси, гусоньки, гора (-ою);

- граматичних умінь: у мовленні активізувалися а) дієслова 3-ої особи однини теперішнього часу, б) іменники у формі орудного відмінка, в) прикметники у формі називного відмінка множини, г) питальні слова: що, яких;

- збагачення словникового запасу: господиня, виганяти, кликати, додому, вовк.

Автоматизація зазначених частковомовленнєвих навичок відбуваляся в процесі відтворення реплік «господині» та «гусей» у процесі розігрування гри.

На інший урок (с. 6 підручника, де вміщено ілюстрації до казки «Ріпка» було заплановано не тільки формування аудіативних умінь (перед слуханням вчитель ставив завдання запам’ятати, як звати героїв казки, а по його закінченні запитував, за кого (за що) тримався кожен із них – Мінка, Варварка, Хвінка, Сіроманка, Андрушка), але й удосконалення вимови дзвінких (дід, город, чуб), нескладового [ў] (пішов, узяв, покликав), а також форми (бабо (бабусю), Хвіночко, Варварко, Сірочко). З цією метою після після перевірки розуміння прослуханої казки учні промовляли слова та відтворювали репліки героїв в процесі її інсценізації.

Експериментальна методика обов’язково включала етап повторення та закріплення засвоєного на попередніх уроках. Так, з метою активізації питального слова «що», дієслівної форми на –в (чоловічий рід, минулий