Очевидно, причиною кращої сформованості вмінь монологічного мовлення було те, що в КК учителі діяли за звичною схемою: формували вміння будувати речення і текст, що виявилося недостатнім для розвитку діалогічного мовлення (оскільки ця форма має свої особливості). Окрема увага розвитку діалогічного мовлення не приділялася.

Зазначене дозволяє стверджувати, що обидві форми мовлення розвивалися майже рівномірно з невеликим домінуванням діалогічної форми, що відповідає природному процесу засвоєння рідної мови (спочатку розвивається діалогічне мовлення, а потім, на його основі, - монологічне).

Висновки до розділу ІІ

1. В умовах навчання російськомовних школярів українського мовлення важливо визначити тематику лексики, яку мають опанувати діти, відібрати орфоепічні та граматичні норми, які забезпечують формування частковомовленнєвих та мовленнєвих умінь, лексику для засвоєння, а також ситуації, спрямовані на формування вмінь комунікативного мовлення.

2. Для успішного опанування частковомовленнєвих умінь, їх відпрацювання на основі знань, а також мовленнєвих і комунікативних, важливо здійснювати комплексний підхід до формування зазначених умінь. При цьому особливу увагу слід надавати запобіганню інтерферуючого впливу російської мови.

3. Важливою складовою комунікативних умінь є аудіатичні, тому їх формуванню необхідно приділяти систематичну увагу.

4. На етапі формування знань доцільно застосувати пояснювально-ілюстративний метод з широким використанням наочності, зокрема, звукової. Серед практичних методів ефективними були: імітаційний, репродуктивний, оперативний, комунікативно-продуктивний методи, кожен із яких має реалізуватися в процесі ігрової діяльності.

5. У процесі формування та розвитку комунікативного мовлення першокласників пріоритетними організаційними формами роботи виявилася робота в парах і невеликих групах. При цьому слід приділяти посилену увагу до мови спілкування дітей.

6. У практиці навчання українського комунікативного мовлення російськомовних учнів необхідно більшу увагу приділяти розвитку діалогічного мовлення, яке є більш важливим у цьому віці.

7. Експериментальне навчання за розробленою нами методикою показало, що рівень сформованості комунікативних умінь в учнів ЕК вищий (діалогічного мовлення – в 3 рази, монологічного – у 2 рази), ніж в учнів КК, що свідчить про ефективність розробленої методики.

Висновки

Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, стану досліджуваної проблеми у початковій школі дозволив зробити певні узагальнення.

Вагоме місце у процесі навчання грамоти для початкових класів займає розвиток мовлення. Мовлення – це завжди дія або діяльність людини. Мовлення мотивоване обставинами, ситуацією або певною темою і завжди спрямоване на вирішення окреслених завдань. Мовлення підкоряється нормам мови. Воно відображає закони лексики, орфоепії, граматики тощо. Мова розглядається як явище загальне, історичне, а мовлення як індивідуальне, психологічне. Причому мова, загальність її розуміння індивідами складають основу спілкування.

Розвиток мовлення відбувається вже в добукварний період навчання грамоти (читання і письмо) і є загальним принципом навчання. Мовлення – це ті елементи мови, якими користується людина, у відповідності до рівня свого розвитку й освіти.

Формування мовленнєвих умінь доцільно здійснювати комплексно, тобто одночасно працювати над вживанням слова, його вимовою і використанням граматичних форм. Вирішення цього питання можливе лише при використанні різних методів, які тісно пов’язані між собою, взаємно доповнюють один одного.

Аналіз методів розвитку мовлення показує, що окремі з них направлені на збагачення словникового запасу, з’ясування лексичного значення (словесний метод та метод спостереження), інші – на побудову словосполучень, речень (метод аналогії), треті – на вироблення продуктивного мовлення (словесний, аналогія). Кожний із цих методів може використовуватись залежно від рівня розвитку мовлення першокласників, поставленої мети та змісту завдання, що й було враховано в подальшому експериментальному навчанні.

Аналіз підручника «Буквар», навчального посібника свідчить, що більшість вправ є однотипними, мало ілюстрацій для побудови монологічного висловлення (лише 11,9% від загальної кількості). Все це створює вчителеві додаткові труднощі у роботі над розвитком мовлення першокласників, а тому він мусить сам добирати відповідні засоби навчання до кожного уроку.

1. Особливостями оволодіння українським мовленням дітьми є поетичність у формі вмінь: від знань – до первинних умінь, їх переведення в навичку, і на цій основі – до формування вторинних умінь. Формування вмінь українського комунікативного мовлення першокласників доцільно здійснювати комплексно, при цьому особлива увага має надаватися діалогічній формі мовлення. Оскільки оволодіння мовленнєвою діяльністю можливе лише в умовах комунікації, то навчання українського комунікативного мовлення повинно здійснюватися в процесі спілкування, природного або штучно створеного вчителем.

2. Структурними компонентами комунікативного мовлення є мотив та мета спілкування. Саме тому, стимулюючи функціонування механізму мовленнєвої діяльності учнів, важливо забезпечувати їх наявність. Спілкування - двобічний процес, що вимагає під час організації комунікативної діяльності учнів забезпечення наявності адресата.

3. Методика формування комунікативно-мовленнєвих умінь першокласників має будуватися на загальнодидактичних і лінгводидактичних принципах, серед яких основними є такі: забезпечення мотивації; наступності, систематичності і послідовності; свідомості; випереджувального формування усного мовлення щодо писемного; комплексного підходу до формування мовленнєвих умінь; використання міжпредметних зв’язків. Необхідно брати до уваги також принципи індивідуалізації та диференціалізації навчання; наочності; формування і розвитку.

4. Під час навчання першокласників шкіл з українською мовою викладання необхідно вносити корективи у зміст програми з української мови для 1 класу. При визначенні змісту слід враховувати дані про вихідний рівень сформованості вмінь їх українського мовлення, результати порівняльного аналізу фонетичних та граматичних систем української мови, а при відборі лексики – комунікативну необхідність і тематико-ситуаційний підхід.

5. У сформуванні комунікативно-мовленнєвих умінь українського мовлення ефективним є такі методи: пояснювально-ілюстративний; імітаційний, репродуктивний, оперативний, комунікативно-творчий. Серед організаційних форм навчання мовлення оптимальними є робота