Таким чином, аналіз педагогічного доробку С.Ф.Русової дозволяє визначити її підходи до навчання мови як такі , що ґрунтуються на мовленнєвій діяльності.

У післяреволюційні 20-30-і роки в працях таких методистів, як О.В.Миртов, М.О. Рибникова, С.Т.Шацький, основна увага продовжує зосереджуватися на розвитку писемного мовлення учнів, зокрема написанні різноманітних творів. Водночас розвиток усного мовлення починає розглядатися як основа початкового навчання рідної мови. У зв’язку з цим деякі методисти (Є.Є.Соколова, П.О.Афанасьєв) звертаються до розвитку усного мовлення. Особлива увага надається спогадам про події на основі власного досвіду в «усних творах», роботі з малюнками та читанню художньої літератури, що використовувалися як засоби збудження творчої фантазії та емоцій учнів до висловлювання , драматизації (цей вид роботи детально розглядався в працях Є.Є.Соколової). Післяреволюційна методика, як констатує П.О.Афанасьєв, «питання про розвиток мовлення ставить настільки широко, що, не задовольняючись старим терміном «розвиток мовлення», вводить в арсенал методичної термінології новий термін - «культура мовлення», під яким розуміється «не просте набуття мовленнєвих навичок, а розвиток самого мовного чуття ґрунтується на освідомленні норм побудови мовлення для найбільш успішного виконання «комунікативної функції», тобто функції спілкування співрозмовників» [ ].

Як бачимо, проблема комунікативної функції мовлення порушувалася вже в 30-х роках, хоча з різних причин не набула свого розвитку.

Лінгвістичні дослідження 70-80-их років зумовили потребу перегляду та вдосконалення методичних засад навчання мови. Теорія лінгвістики тексту стала теоретичною основою розвитку зв’язного мовлення, зокрема породила ідею взаємопов’язаного навчання мови і мовлення, яка отримала розвиток у роботах М.С.Вашуленка (текст як основа розвитку мовлення), Л.О.Варзацької (взаємопов’язане навчання розповідей, описів, міркувань), І.А.Головко (тексти-міркування), Л.М.Міненко (зв’язні висловлювання різних типів на основі спостережень у природі), В.О.Собко (тексти-описи), та ін. У зв’язку із цим до програм з української мови було включено розділ «Текст», який розглядався як основа розвитку правильного, логічного і змістовного монологічного мовлення.

В українській методиці розвиток мовлення пропонувалося здійснювати на основі комплексного підходу шляхом роботи над усіма його чинниками, однак ця робота не мала комунікативного спрямування. На сьогодні розроблені окремі аспекти методики розвитку мовлення молодших школярів, зокрема розвиток орфографічних умінь у взаємозв’язку з орфоепічними (М.С.Вашуленко); граматичного ладу мовлення (Н.А.Гац); збагачення словникового запасу експресивною лексикою (К.І.Пономарьова); розвиток монологічного мовлення (А.С.Зимульдінова); комплексний підхід до розвитку мовлення (М.О.Орап); формування комунікативно-мовленнєвих умінь учнів засобами службових частин мови (Г.С.Демидчик) та ін.

У 1991 році в роботі М.С.Вашуленка [ ] обґрунтовується необхідність змінити структуру предмету «Українська мова» з орієнтацією на основну мету навчання рідної мови - «формування й удосконалення вмінь і навичок володіння мовою в усіх сферах і видах мовленнєвої діяльності молодших школярів». Зазначається, що «більшість мовних і мовленнєвих вправ має виконуватися з метою комунікації, спілкування», оскільки «перед методикою початкового навчання стоїть проблема забезпечити усвідомлення учнями комунікативної функції мови» [ ].

Проте, аналізуючи методичну літературу 90-х років, слід зазначити, що хоча в програмах з української мови 1994 р., 1998 р. до мовленнєвого розвитку першокласників і висувалися вимоги комунікативного характеру (наприклад, упродовж першого року навчання учні мали засвоїти ввічливі формули, навчитися формулювати та ставити запитання, відповідати на них, використовувати в діалогічному мовленні засоби виразності), проте шляхи їхнього досягнення не одержали належної реалізації в навчально-методичних посібниках. Так, у навчально-методичному посібнику « Методика викладання української мови» [ ], на нашу думку, недостатньо уваги приділено питанню розвитку усного комунікативного мовлення в період навчання грамоти. У роботі розкривається методика вдосконалення звуковимови, збагачення словникового запасу, роботи з реченнями та зв’язним текстом. Проте відсутні методичні рекомендації щодо розвитку діалогічного мовлення першокласників, формування їхньої культури мовлення та спілкування. Серед видів роботи, спрямованих на вдосконалення вмінь діалогічної форми мовлення, пропонується інсценування казок.

У кінці 80-х років, поряд із розвитком ідеї взаємопов’язаного навчання мови і мовлення, в методиці почав набирати популярності функціонально-стилістичний або функціонально-мовний підхід до вчителя мови, початок якого поклала Т.О.Ладиженська. В Україні він розроблявся в працях методистів середньої (В.Я.Мельничайко, Л.М.Паламар) та початкової (Н.О.Головань, Л.О.Варзацька, В.І.Бадер) школи. Як вважають автори цього підходу, його особливістю є те, що він передбачає формування мовленнєвих умінь на основі аналізу та засвоєння функціонування мовних одиниць у мовленні.

У плані функціонально-стилістичного підходу до розвитку комунікативного мовлення молодших школярів цікавою є праця Н.О.Головань [ ] у якій науковець дослідила особливості монологічного мовлення учнів 1-3 класів. Дослідниця пропонує цілеспрямовано навчати школярів орієнтуватися в ситуаціях спілкування. При цьому важливого значення надає колективному аналізу учнями ситуацій спілкування, її умов (де і коли відбувається спілкування, вік співрозмовників, їх настрій, сфера компетенції в темі комунікації) і визначення, у такий спосіб, найбільш доцільної комунікативно-мовленнєвої поведінки для досягнення мети спілкування, стилістичних особливостей майбутнього висловлювання, складання монологів на цій основі.

Інша дослідниця – В.І.Бадер – вважає, що «цілеспрямоване практичне ознайомлення молодших школярів із елементами функціональної стилістики шляхом застосування граматико-стилістичного аналізу тексту, виконання спеціально граматико-стилістичних вправ здійснить позитивний вплив на формування комунікативно-стилістичних умінь, необхідних для свідомої побудови стилістично диференційованих висловлювань» [ ].

Методика розвитку українського мовлення молодших школярів (учнів 2-4 класів)