У процесі загальноосвітньої підготовки дитина емпіричним шляхом засвоює матерію мови, запам'ятовує традиційне поєднання мовних засобів, їх виражені відтінки.

Для практичного, до теоретичного засвоєння дитиною традиції поєднання мовних засобів, їй необхідно запам’ятати орфоепічні та граматичні норми. За умови мимовільного запам’ятовування традиції вживання формується мовне відчуття , або чуття мови. За визначенням Л.І.Божович, «чуття мови» виникає мимовільно як побічний продукт діяльності, яка спрямована на оволодіння практикою мовленнєвого спілкування.

Для засвоєння способів виразного, спонтанного, неусвідомленого мовлення (інтонації, повідомлення, вигуків, часток; модальних слів, синонімів, антонімів та ін.) слід, по-перше, дати змогу дитині, почути, відчути, поспостерігати, як за допомогою мови, оцінює діяльність, як вона виражає свій духовний світ, свої емоції та почуття; по-друге створити умови , щоб на доречно зібрані мовні засоби виразності мовлення дитини сама відгукувалася емоціями, почуттями та вправлялася у вираженні власної оцінки дійсності.

Природне засвоєння мови та мовлення, яке формує комунікативність відбувається інтенсивніше, якщо керівництво ним здійснюється, спираючись на лінгводидактичні принципи навчання мови.

Принципи і методи формування комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти

Дидактичні принципи навчання учнів початкових класів визначила О.Я.Савченко [ ]. Серед них: всебічного розвитку особистості, цілісного впливу навчально-виховного процесу, природовідповідності організації навчання, науковості, доступності, систематичності, наступності та перспективності, взаємозв’язку навчання і розвитку, мотиваційного забезпечення навчального процесу, співробітництва, індивідуалізації та диференції, наочності , міцності й дієвості результатів навчання. Ці принципи враховують специфіку початкового навчання. Саме тому вважаємо за необхідне розглянути сутність тих з них, які набувають особливо важливого значення у світлі лінгводидактичних особливостей формування комунікативного мовлення шестирічних учнів.

1. Принцип усебічного розвитку особистості та співробітництва

Принцип всебічного розвитку особистості полягає у створенні оптимальних умов для «цілеспрямованого розвитку фізичних, пізнавальних, духовних якостей дитини, гармонізації впливів різних видів діяльності на її розвиток та соціалізацію» [ ]. Як стверджують психологи (Л.І.Божович, І.О.Зимня, О.Л.Кононко), період до 7-8 років є сенситивним для соціалізації особистості. Соціальний розвиток полягає у становленні дитини як члена певної соціальної групи , «як соціального індивіда». Як зазначає О.Л.Кононко [ ], відсутність досвіду спілкування з різними людьми, досвіду реалізації своєї соціальної поведінки в конкретних життєвих обставинах перешкоджатиме втіленню у життя моральних прагнень дитини, що може негативно вплинути на її загальний розвиток. Отже, навчання спілкуватися шляхом здійснення комунікативно-мовленнєвої діяльності, організованої як активна взаємодія двох або більше мовців, що є суспільною потребою людини, задовольняє вимогам розвитку, самореалізації особистості в шестирічному віці.

Принцип співробітництва в дидактиці розглядається як такий, що передбачає особистісно орієнтоване спілкування (в центрі уваги педагога –особистість учня з її потребами, мотивами , прагненнями, думками, здібностями, інтелектом; домінуюча форма спілкування – діалог між учнями, між педагогом і дітьми). Це означає, що в процесі формування комунікативних умінь прийоми, зміст і форма вправ мають віддзеркалювати особистість учня, його індивідуально-психологічні особливості. Як зазначає Ю.І.Пассов, «розвиток говоріння повинен відбуватися в умовах максимального залучення всіх сфер свідомості, всіх компонентів особистості [ ]. Саме тому необхідною є багатоваріантність форм організації навчання (на це також вказує О.Я.Савченко). У зв’язку із завданнями формування вмінь комунікативного мовлення перевага надається роботі в парах та малих групах, під час якої діти матимуть змогу набути різнобічний досвід спілкування. Від педагога це потребуватиме ретельного добору тематики та розробки ситуацій спілкування з урахуванням їхніх особистісних потреб.

2. Принцип мотиваційного забезпечення

Мотиваційне забезпечення навчального процесу ми розглядаємо в ракурсі проблеми розвитку комунікативного мовлення першокласників як один із найбільших впливових факторів оптимізації цього процесу. Методисти (І.О.Зимня, Ю.І.Пассов та ін.) розглядали немотивовання навчання як навчання, позбавлене психологічного змісту, навчання за ради форми. Це пов’язано з тим, що згідно з теорією мовленнєвої діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, М.І.Жинкін та ін.) мотивація мовлення («заради чого говорю, наскільки досягнення мети мовленнєвої діяльності для мене особливо є важливим») разом із метою і наявністю співрозмовника є однією з першорядних умов, які забезпечують мовленнєву діяльність. Відсутність особистої потреби в мовленні суперечить природним законам мовленнєвої діяльності.

Для шестирічних учнів інтерес до самої діяльності є необхідним компонентом досягнення успіху в цій діяльності, оскільки їхні вікові особливості (увага, сприймання, пам'ять) дозволяють засвоювати та запам'ятовувати лише те, що є цікавим. У зв’язку з цим, принцип мотиваційного забезпечення вимагає новизни матеріалу, тобто постійної зміни предмета й умов спілкування (матеріалу, ситуацій, мовленнєво-мислительних завдань, прийомів та форм роботи, мовленнєвих партнерів, характеру організації навчального процесу в цілому).

Учені В.Х.Вільонас, Г.Х.Шингаров) пов'язують появу інтересів із позивними емоціями, що появляються у процесі діяльності і слугують посередником між потребами та їх задоволенням. Саме тому для дітей шестирічного віку збуджуючими емоційними факторами можуть бути різноманітні ігри (в тому числі рольові) та ігрові прийоми (як стверджує О.М.Леонтьєв, мотив ігрової дії лежить не в результаті дій, а в самому процесі); змагання (їх можна організувати як під час індивідуальної, так і в процесі групової або парної роботи); заохочення учнівських висловлювань; пропозиції поділитися особисто значущою для учнів інформацією на близьку для них тему (за умови наявності зацікавлених слухачів); участь у колективно важливому завданні (запросити батьків або співробітників школи на свято, привітати їх, отримати потрібну (цікаву) для учнівського колективу інформацію); виконання завдань, що підвищують самооцінку дитини, роблять