2.3. Методика організації творчого проектування у початковій школі

Мотивація діяльності робить пізнавальний процес природним і значущим для кожної дитини, і це, в свою чергу, полегшує діяльність педагога. Разом з тим, якщо процес пізнавальної активності є природним для дитини, то чому педагоги усіх країн світу спостерігають педагогічний феномен: чим наполегливіше дорослі навчають дитину, тим менше вона цього хоче.

Основи тематичного інтегрування предметного змісту різних навчальних дисциплін уперше були закладені в концептуальних положеннях про процеси навчання Дж. Дьюї. Він підкреслював, що навчальна програма не повинна бути серією пізнавальних дисциплін (предметів), ізольованих один від одного, а тим більше від повсякденного життя дітей. Саме тому він виділяв як особливий педагогічний метод постійне спостереження за інтересами дітей та їх діяльністю у процесі реалізації проектів і тем. Дж. Дьюї розглядав спостереження як один із багатьох методів педагогіки і психології, що може давати педагогу необхідну інформацію про те, як проходить процес розвитку кожної дитини.

Особливе значення для формування системи проектно-тематичного навчання має опора Дж. Дьюї безпосередньо на основу життєвого досвіду дитини. Саме тому початок будь-якої пізнавальної діяльності за принципом тематичного проекту починається з питання "Що ви знаєте про це?".

Дж. Дьюї стверджував, що при організації роботи на основі проектів і тем педагог повинен володіти як мінімум двома уміннями:

складати особистий навчальний план (тобто програму навчання конкретно для своєї групи дітей);

складати індивідуальні програми для конкретних дітей.

Зміст проектно-тематичного навчання закладений у тому, шо по "краплині", тема за темою, педагог заповнює дитину не знаннями в прямому значенні цього слова, а прагненням пізнавати світ і ніколи не зупинятися на цьому.

Значний вплив на формування і розвиток ідеї проектно-тематичного навчання маленьких дітей справили висновки Ж. Піаже, який висунув ідею освітньої практики, тобто конструювання знань дітей через їх практичні дії.

Чотири принципи Ж. Піаже стали основними теоретичними положеннями для створення системи проектів і тем.

1. Діти конструюють свої знання скоріше зсередини, ніж набувають їх із зовнішніх ресурсів. Відповідно до цього принципу, навчання стає успішним, коли воно є приємним для дитини. Мотивація до навчання підтримується, створюються ситуації успіху.

2. Соціальна взаємодія має значний вплив на процес конструювання дитячих знань. Працюючи спільно за проектами і темами, діти навчаються приймати і поважати точку зору інших, а також критично мислити, описуючи власні проекти, обговорюючи їх з іншими. При цьому використовуються питання відкритого типу, коли передбачається неоднозначна відповідь. Дітям надається можливість протягом робочого дня перебувати в різних соціальних ролях: помічника, доповідача, організатора, відповідального за матеріали, дослідника тощо. Вони вчаться працювати поодинці, у парах, в малих групах, із цілим класом. Навчально-виховний процес за проектно-тематичним принципом виховує почуття відповідальності у дитини. Успіх колективної роботи залежить від успіху кожної і кожного, у тому числі і дорослих, від уміння працювати в колективі.

3. Діти мають право на помилку. Ризикуючи і помиляючись, вони вчаться критично мислити. Створюючи умови для вільного вибору способу навчальної діяльності, діти відповідають за свій вибір. Для цього педагогами підтримується атмосфера, коли можна не погоджуватися з думкою інших. Таким чином формуються уміння відстоювати власну думку через обґрунтування, дискусію, дебати. Підтримуються питання на кшталт "Що хотів нам сказати автор?", "Що б ти запитав у автора?", "Що б ти змінив у цій ситуації?". Для формування позитивної самоконцепції дитини важливу роль відіграє принцип персоніфікації, тобто уміння говорити від свого імені, а не по-вторювати чужі думки-"шаблони".

4. Моральна та інтелектуальна незалежність (автономія) дитини є дуже важливою освітньою метою. Успішний досвід співробітництва розвиває у дітей усвідомлення взаємної залежності. Колектив класу, який працює за типом проектно-тематичного планування, стає місцем, де формується дитяче товариство, в якому кожна дитина - унікальна особистість, яка має свободу інтелектуальної діяльності і моральної самостійності. Педагог виконує роль керівника, помічника, стає членом дитячого товариства. Соціальна взаємодія дітей - це ключ до процесу пізнання.

На формування системи проектно-тематичного навчання дітей значно вплинули дослідження американського вченого Г. Уеллса, які були проведені в кінці 80-х років. Він припустив, що кооперативний, або спільний спосіб навчання є найбільш продуктивним в умовах навчального процесу, орієнтованого на інтереси дітей.

Партнерство педагога і дитини реалізується в такому груповому товаристві учнів, де педагог як більш знаючий і досвідчений із партнерів організовує педагогічну взаємодію за типом майстерні. Він як "майстер" забезпечує керівництво "підмайстрами". Хоч "майстер" і переслідує особисті педагогічні цілі, таке керівництво має велике значення для обох сторін: дитині воно дає можливість навчитися у "майстра", а педагогу - дізнатися, що підопічні можуть робити самостійно. Таким чином, педагоги можуть оцінювати складені у дітей на той час поняття, картини світу відповідно до сучасних інтересів та можливостей.

Л. Виготський припускав, що наукові поняття будуть зрозумілими для дитини тільки тоді, коли в життєвих поняттях (за Виготським - спонтанних) вона досягне певного рівня. Такі поняття виникають у дітей спонтанно, при зіткненні з реальними явищами в реальному світі. На думку Л. Виготського, тільки тоді, коли педагог знає, яка склалася у дитини ментальна модель світу, він буде спроможний зробити гідний внесок у подальший дитячий розвиток.

Таким чином, відповідно до психологічних закономірностей, учитель, працюючи за проектно-тематичним принципом, повинен цілеспрямовано (за державними стандартами), спеціально (за результатами спостережень),