За останні роки з'явилося чимало зарубіжних учених-педагогів, які стверджують необхідність докорінної модернізації шкільного навчання (Гудман П., Гудлед Ж., Клейн Ф., США) і навіть відмовитись від самої школи (Ілліч І., США, Бернар Л., Франція та ін.).

Проте більшість зарубіжних учених-педагогів і практиків наполягають на індивідуалізації процесу навчання, зменшенні наповнюваності класів, скороченні навчального тижня та удосконаленні класно-урочної системи, а також перегляді шкільних навчальних програм щодо перевантаження її навчальним матеріалом та ліквідації так званого енциклопедизму знань.

Саме тому в практиці навчально-виховної роботи сучасної зарубіжної школи вчені-педагоги і вчительські колективи шукають нові, нетрадиційні моделі навчання. Зокрема, метод проектів нині широко використовується у навчально-виховній роботі в зарубіжній школі. Як зазначено у "Педагогічному словнику", метод проектів є системою навчання учнів, у процесі якого вони набувають знань та вмінь планування й виконання певних завдань-проектів.

Як відомо, основною ідеєю метода проектів було намагання авторів та їх послідовників перетворити школу навчання у школу життя, де учні набувають знань у процесі праці. Навчальні предмети відкидалися і замість них створювалися комплексно-проектні програми, що виконувалися під керівництвом учителя.

Методом проектів було передбачено планування учнями своєї навчальної діяльності та засобів її виконання. Матеріали для навчання брали з повсякденного життя учнів. Вважалося, що програми - це сукупність взаємопов'язаних досвідів, які мали стати змістом навчально-виховної роботи. Самі проекти мали індивідуальний та груповий характер і повинні були враховувати усі сторони життя кожного учня (екскурсії, гру, виготовлення нескладних виробів тощо). Виконання проектів відбувалося у певній послідовності: обрання проекту, усвідомлення завдання, що постало перед учнем щодо його виконання, та обговорення наслідків, результатів. Учитель мав сприяти виконанню роботи.

Метод проекту, безумовно, започатковував низку ідей:

- усвідомлення зв'язку школи з життям;

- намагання учнів брати участь у плануванні своєї діяльності;

- обрання засобів здійснення визначеної роботи;

- використання в процесі навчання набутого життєвого досвіду;

- використання індивідуальних і групових методів навчання;

- використання позакласних і позашкільних форм навчально-виховної роботи;

- уміння планувати свою роботу;

- уміння підводити підсумки та оцінювати наслідки роботи.

Слід також зазначити, що протягом навчально-виховного процесу учні знаходилися під пильним наглядом і допомогою з боку педагога.

Розглянемо приклади сучасних моделей навчання в деяких зарубіжних країнах. Так, у 60-х роках минулого століття у США виникла модель навчання під назвою "Індивідуальне навчання" (Пітсбургський університет), що охоплювала учнів початкової школи. Спільними ідеями індивідуального методу навчання та методу проектів є:

- подрібнення навчального матеріалу на відповідні розділи або невеличкі фрагменти;

- добір навчальної літератури і шкільних засобів;

- індивідуальна і групова робота учнів з виконання завдань;

- контроль педагога за наслідками роботи учня.

Іншою методикою дослідницького типу є "Запрошення до дослідження" американського біолога і педагога Дж. Шваба (середина 60-х років). Як і в попередньому методі, в даній моделі були широко використані ідеї методу проектів, а саме: ознайомлення учнів з предметом дослідження, постановка проблеми і труднощів, які можуть спіткати учня, стимулювання учнів до пошуку відповідних рішень та знаходження шляхів їх вирішення.

У 60-70-х роках у США було створено нову модель навчання "Школа майбутнього", де також використовувався метод проектів: заняття за індивідуальними планами (під керівництвом учителя), учням надавалося право навчатись у класі або самостійно (Оклефський коледж, Пітсбург; коледж Ітон Ереа та ін.).

У 80-90-х роках минулого століття значну популярність у шкільній освіті набув проект спільного або кооперативного навчання (університети штатів Балтимор, Міннесота та Каліфорнія). Цей проект є дещо інше, ніж поглиблений і розширений варіант методу проектів, що мали індивідуальний і груповий характер. Як і в методі проектів, тут виховувались такі якості учнів, як відповідальність за своє навчання і навчання інших членів групи, взаємодопомога, індивідуальна незалежність, соціальна взаємодопомога, оцінювання та перспективи поліпшення виконання завдання.

У 60-80-х роках ХХ століття у Великій Британії працювали навчально-виховні заклади, де поєднувались індивідуальні та групові заняття з учнями, зокрема у Коутессторп коледжі (графство Лесестершир). Роль учителя у процесі навчання полягала у максимальному сприянні виконанню учнями обраного змісту занять, що також було опрацьовано методом проектів.

Справедливою є думка німецьких педагогів щодо нових моделей, форм і методів навчання. У науковій праці "Цілісна школа" (1990) вони підкреслювали, що форми та методи навчання не можуть і не провинні продовжувати бути абсолютно новими, вони мають продовжувати і розвивати досвід активного та самостійного навчання учня. Із цього твердження можна зробити висновок про те, що не слід надавати перевагу якомусь одному методу, а творчо використовувати переваги кожного з них.

У методі проектів велика увага приділяється індивідуалізації навчання. Цю ідею широко використовували вчені-педагоги та практики Франції у 70-80-х роках минулого століття. Зокрема, ними було опрацьовано метод індивідуалізації навчання "у власному ритмі". Не заперечуючи класно-урочну систему, вони проводили дослідження щодо вдосконалення розкладу уроків, розподілу класів на групи, навчального дня - на дві половини, відміни домашніх завдань тощо.

Елементи методу проектів досить широко використовувалися в експериментальних школах у 20-30-х роках минулого століття. Так, зокрема, прибічники "нової школи" А. Аейлеха (Англія) були прихильниками "абсолютної свободи учнів". Школа "Ермітаж" О. Декролі