Проаналізуємо вплив означених факторів на інтегрований розвиток структурних компонентів особистості шестирічної дитини.

Існує багато варіантів класифікації структурних компонентів особистості. Так, за класифікацією К. Платонова особистість має багаторівневу структуру: рівень темпераменту, рівень особливостей психічних процесів, досвід особистості, спрямовоність особистості (що включає інтереси, погляди, переконання,соціальні установки) [74]. Така структура є унікальною ієрархією компонентів особистості та відображає безмежність розвитку. Але для нашого дослідження більш зручною та доцільною є лінійна класифікація, побудована за сферичним принципом. Тому для аналізу розвитку особистості шестирічноі дитини ми звернулися до класифікації Н.Шавандріна, який визначає наступні сфери: потребнісно-мотиваційна, емоційно-вольова, когнітивно-пізнавальна, моральна, екзистенційно-буттєва, дієво-практична, міжособистісно-соціальна [94,c.8].

Потребнісно-мотиваційна та емоційно-вольова сфери особистості формуються під впливом усіх факторів; на розвиток когнітивно- пізнавальної сфери істотний вплив мають біологічні та когнітивні процеси; моральна та міжособистісно-соціальна сфери знаходяться під впливом передусім соціального фактора; розвиток дієво-практичної сфери залежить від взаємодіючих соціальних та когнітивних факторів; екзистаційно-буттєва сфера формується під впливом соціальних та біологічних факторів.

Розглянемо докладніше, які саме психічні зміни зумовлені означеними процесами.

У розгляді біологічних факторів обмежимося психічними процесами , згідно з якими вік шести років є сензитивним етапом для розвитку мозкових механізмів зорового сприйняття, довільної уваги , пам’яті й еволюції орієнтувальної реакції (Т.Бетелеєва, Н.Бібік, Н.Бубровинська, Д.Фербер, В.Чесноков, та ін.). На початковому етапі навчання сприйняття набуває характеру організованого спостереження, ефективним методом розвитку якого є порівняння. Увага першокласника поступово перетворюється на довільну паралельно з розвитком високих суспільних мотивів навчання та зростанням свідомої відповідальності за успіх навчальної діяльності.

Починаючи з першого класу, зростає вага словесно-логічного, смислового запам’ятовування. Дитина оволодіває можливістю свідомо керувати своєю пам'яттю, хоча переважаючим методом запам'ятовування є механічний.

Найбільшого розвитку в молодшому шкільному віці набуває інтелект. Це пов’язано з формуванням лобних частин головного мозку, що відповідають за мислення та свідомість. Отже, до восьми років мозок дитини досягає 90% мозку дорослої людини. Відбувається перехід від пізнання зовнішнього боку явищ до розуміння їх сутності; формуються основні розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення й конкретизація [38].

Водночас психологи визначають шестирічний вік як “вік творчості”. Костюк Г.С. відмічав наступне: "в цьому віці при створенні необхідних умов для розгорнення повноцінної навчальної діяльності діти можуть оволодіти засадами розумово-теоретичної, рефлексуючої свідомості та мислення й загального орієнтування у "високому" мистецтві" [29, С. 143]. Таким чином, при залученні учнів до навчальної діяльності можна досягнути високих показників розвитку самостійного творчого мислення.

Це дозволяє наголосити на необхідності побудови навчання першокласників на основі залучення їх до різноманітних форм творчої діяльності, адже творчість є найбільш природним середовищем для дітей цього віку. Водночас вона може стати значущим мотивом діяльності і основним методом навчання. Отже, здатність до суб'єктивної творчості дітей шести років можна, по-перше, перетворити у творчість об’єктивну (тобто створення продукту, значущого для оточуючого суспільства), а по-друге, врахувати в розробці дидактичної моделі на основі занурення учнів у творче середовище.

Паралельно з розвитком мислення відбувається розширення словникового запасу, формування зв'язного мовлення. Цей факт зумовлений соціальними та когнітивними факторами: включення до активної комукативної діяльності в міжособистісних стосунках; збагачення досвіду шляхом отримання нової інформації; оволодіння навичками читання та письма [48, c.284-300].

За дослідженнями Г.Антонової, І.Антонової, Ю.Змановського, протягом сьомого року життя відбувається яскраво виражена перебудова в загальному розвитку дітей, виникає активність мозку, яка дозволяє засвоювати значну за обсягом та складну за якістю інформацію. Виникає новоутворення - прагнення до вільної свідомої діяльності, що позитивно впливає на пізнавальну діяльність дитини [3, c. 8].

Говорячи про роль проектування в організації життєдіяльності шестирічок, ми звертаємо особливу увагу на його позитивний виплив на розвиток допитливості учнів.

На нашу думку, допитливість (якість, що притаманна шестирічним дітям [72, c. 5]. є необхідною передумовою розвитку навичок самоосвіти. Підтвердження цієї думки знаходимо в дослідженнях Н.Вічалковської [13, c. 14]. На сучасному етапі допитливість виступає предметом вивчення багатьох учених, але зміст цього поняття залишається дискусійним.

В деяких дослідженнях ( Д.Берлайн, В.Поплужного, А.Сорокіної) допитливість виступає як складова пізнавальної мотивації. Інші вчені розглядають її як пізнавальну потребу або пізнавальний інтерес (Г.Антонова, С.Рубінштейн, С.Соловейчик, М.Бєляєв, Н.Бібік, В.Гвоздирєва, З.Друзь, О.Дусавицький, Л.Проколієнко). Т.Ткачук пропонує діяльнісний підхід, згідно з яким допитливість постає більш вагомою та самостійною складовою активності, тобто визначається як “ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності” [86, c.10]. Діяльність як парадигму, але з різними акцентами, можемо простежити ще в деяких дослідженнях вчених . Так, О.Матюшкін ототожнює допитливість з дослідницькою активністю. Д. Большаков, В.Бандаревський, Н. Вербова, розглядаючи допитливість як передумову винекнення інтересу, акцентують увагу на дійовій природі означеної якості. В.Крутецький інтерпретує допитливість як активне пізнавальне ставлення людини до дійсності та визначає шляхи її розвитку в різноманітних формах пізнавальної діяльності.

Творче спрямування допитливості містять трактування С.Рябцевої та Н. Шумакової. А.Аржанова, Д.Богоявленська, В.Поплужний визначають допитливість як інтелектувальне почуття, що залежить від низки зовнішніх та внутрішніх факторів, таких, як емоційний досвід дитини, умови навчання тощо. Зокрема, цікаве визначення спостерігаємо в А.Денисюка, який визначає допитливість як почуття любові до знань, що виникає в процесі розумової праці та виявляється у схильності набувати все нові і нові знання.

Багатоаспектний підхід до визначення допитливості спостерігаємо в дослідженнях Н.Вічалковської, А.Крупнова, С.Кудінова, Н.Лобової, Н.Ренвальда, А.Савенкова.

У моделі С. Кудінова теж відображено інтегрований підхід, згідно з яким допитливість реалізується в мотиваційно-смисловому ( потребнісно- мотиваційна та