Ми поділяємо думку А.Крупнова та його послідовників про те, що означена модель дозволяє визначити допитливість як системну якість, що містить компоненти, які належать до різних структурних компонентів особистості. Розглядаючи допитливість як інтегровану якість особистості, ми подаємо таку її дефініцію: допитливість - це інтелектуальне почуття, що є передумовою винекнення пізнавального інтересу та реалізується в дослідно-творчій і пізнавальній діяльності людини.

Відповідно можна визначити чотири етапи розвитку допитливості. І етап передбачає пробудження та спрямування інтелектуального почуття, оскільки це є основою допитливості. На ІІ етапі відбувається розвиток інтересу до процесу пізнання. ІІІ етап пов’язаний із розвитком інтересу до результатів власних досліджень. На ІV етапі допитливість набуває діяльнісного спрямування та реалізується в діяльності зі здобуття нових знань.

Ці грунтовні перетворення в структурі особистості відкривають потенційні можливості для формування пізнавальних інтересів, активності, внутрішньої мотивації. Формування особистих якостей дитини шести-семи років (волі, мотивації, пізнавального інтересу) відбувається під впливом взаємодії біологічних, когнітивних та соціальних факторів.

Згідно з даними Н.Бібік, Д.Ельконіна, В,Крутецького, А.Люблинської, В.Мухіної, дитині шести років притаманна підвищена емоційність, імпульсивність, недостатність вольової регуляції поведінки. Але з початком навчання виникає необхідність гальмування імпульсів під впливом вимог вчителя та нового соціального статусу, середовища [8, с. 88]. Це протиріччя призводить до інтенсивного розвитку емоційно-вольової сфери учнів першого класу. Вольова регуляція поведінки тісно пов'язана з мотивацією та пізнавальними інтересами особистості [48, c. 343-347].

Оскільки шестирічні діти починають діяти в умовах регламентованої діяльності, у них цілеспрямовано розвиваються довільні процеси, зосередженість вольових зусиль що позитивно відбивається на прагненні до знань, завершеності навчальних дій, досягненні кращих результатів. Усе це сприяє появі пізнавального інтересу. Змістовні та динамічні характеристики пізнавальних інтересів шестирічних учні постають в органічній єдності [8, c.58-59].

Первинний інтерес до пізнавальної діяльності виявляється в тому, що дитина починає виділяти з практичної та ігрової діяльності інтелектуальні задачі; проявляти вибіркове ставлення до об'єкта діяльності; зростає її

самостійність у розв'язання завдань, цілеспрямованість досягнення результатів діяльності [8, с. 60]. О.Савченко, М.Скаткін, В.Сухомлинський, Г.Щукіна вважають пізнавальний інтерес важливим та провідним мотивом учіння.

Особливу увагу науковців привертає проблема мотивації учнів сьомою року життя (Н.Бібік. Н.Зубалій, О.Кононко. Н.Пророк. О.Проскура). За визначенням В.Леонтьєва, мотивація – “..це психічне новоутворення, в якому поєднанні мотив та тема” |39, с. 88|.

У структурі пізнавальних мотивів першокласників виділяють 6 груп:

- соціальні ( прагнення до зміни соціального статусу);

- навчально-пізнавальні (прагнення нових знань);

- оцінні ( прагнення високої оцінки, заохочення, запобігання невдач);

- позиційні (пов'язані з інтересом до зовнішніх атрибутів шкільного житя);

- зовнішні ( викликані соціальною необхідністю);

- ігрові [66,c.140-141].

Достатній розвиток навчально-пізнавальних та соціальних мотивів у поєднанні з оцінними забезпечує позитивний вплив на успішність навчальної діяльності.

З іншого боку, значний вплив на розвиток особистості шестирічної дитини в цілому має включення її в нові соціальні умови. Розлянемо докладніше вплив соціального фактора.

Соціальний розвиток дитини постає як взаємозв’язок соціалізації (оволодіння соціокультурним досвідом, його засвоєння і відтворення) та індивідуалізації (набуття самостійності, відносної автономності) [51, c. 115].

Охарактеризовані нами новоутворення забезпечують сентизивність дитини шести років для формування означених сфер особистості, а отже,

мотивів учіння, розвитку стійких пізнавальних потреб та інтересів, продуктивних прийомів та навичок навчальної роботи, вміння вчитися в цілому [86, с.10]. Таким чином, можна говорити про пропедевтику самоосвітньої діяльності в учнів даного віку.

І кількісні, і якісні зміни в означених сферах особистості дитини відбуваються під впливом когнітивного фактора: включення учнів у навчально-пізнавальну діяльність (Б.Ананьєв, Д.Ельконін, О.Леонтьєв, С.Рубіштейн, Г.Щукіна). Д.Ельконін стверджує, що саме від якості організації навчальної діяльності залежить розвиток дитини, тобто якісні зміни психічних функцій [8, c. 6].

Навчальна діяльність активно досліджувалася педагогами та психологами. Найважливішими для нас є роботи, в яких це поняття розглядається у вузькому значенні, тобто наповнене "діяльнісним" змістом [61, с. 14]. Це дослідження Л.Виготського, Н.Гальперіна, В.Давидова. О. Дусавицького Д.Ельконіна, І.Зимньої, Г.Костюка, О.Леонтьєва. А.Маркової.

У такій інтерпретації навчальна діяльність (за визначенням І.Зимньої) виступає як діяльність суб'єкта (школяра) з оволодіння узагальненими способами навчальних дій і саморозвитку в процесі вирішення ним за допомогою навчальних дій спеціально поставлених учителем завдань на

основі зовнішнього контролю оцінки, які переходять у самоконтроль і самооцінку самого учня.

Однак навчальна діяльність не повинна розумітися як вияв тільки інтелектуально-пізнавальної активності дітей, вона – момент їх цілісного життя під час шкільного періоду розвитку. У структурі діяльності можна виокремити два основних пласти компонентів: потреба-задача; мотиви-дії-засоби-операції. Реалізація цих двох компонентів здійснюється завдяки дії таких планів діяльності, як емоції, сприйняття, уява, мислення, увага, воля [23, с. 155-156].

Таким чином, навчальна діяльність постає як процес суб'єктної взаємодії вчителя та учня, і її ефективність залежить від ефективності діяльності суб’єктів навчального процесу. Водночас дослідження вчених констатують низький коефіцієнт успішності навчальної діяльності на сучасному етапі . Зокрема, психологи (Б.Ананьєв, Л.Божович, Д.Ельконін, Є.Ільїн, С Кудінов) доводять, що показники, визначені нами як структурні компоненти допитливості, мають тенденцію до зниження від першого до четвертого класу. Є.Ільїн пояснює цей факт надмірним навантаженням на пам’ять та недостатнім використанням інтелекту [22, c.262]. Б. Ананьєв звенув увагу на парадоксальний факт: "при подальшому зростанні суми знань, навичок та вмінь відбувається відносне вповільнення зросту розумових сил,