Виходячи з того, що активізація трудової діяльності учнів на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників, ми запропонували і апробували ті з методів, які, на наш погляд, у найбільшій мірі сприяють підвищенню трудової активності молодших школярів на уроках праці.

Для створення активної емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджував зацікавленість учнів як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи були:

– Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу, який передбачав окреслення нових знань у процесі праці, створення атмосфери морального задоволення від продуктивної та інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями, уміннями та навичками спонукало учнів до самовдосконалення.

– Метод опори на життєвий досвід учнів полягав у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого та трудового досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при опрацюванні нового матеріалу. Це викликало в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

Метод створення відчуття успіху в трудовому навчанні сприяв постійному відчуттю учнем успіху в трудовій діяльності, зміцнював впевненість у власних силах, пробуджував бажання працювати.

Трудова діяльність дитини була чинником розвитку її особистості. Здійснюючи фізичні, інтелектуальні, духовні та трудові зусилля, вона вправлялася в різних видах трудової діяльності, розвивала здібності, набувала досвід і навички. Проте чинником розвитку особистості ставало не стільки здійснення трудових операцій, скільки одержуваний результат, пережитий як досягнення, успіх. Саме усвідомлення особистих індивідуальних досягнень, оцінюване вчителем як удача, перемога над собою були стимулами його подальшого розвитку в цьому напрямку.

Радість, її чекання повинні проймати життя дитини. Особлива роль в індивідуальній особистісній підтримці приділялася створенню ситуацій успіху в процесі праці. Успіх передбачав не стільки удачу або щасливий випадок, скільки результативність у досягненні наміченого, а також пов'язане з ним суспільне визнання отриманого результату. Переживання, що супроводжували досягнення успіху, стимулювали не тільки самопочуття і задоволення собою, а впливали на подальший розвиток, визначали його темпи, спрямованість, соціальну активність особистості.

Без відчуття успіху в учнів пропадав інтерес до школи і навчальних занять, а досягненню успіху в різноманітних видах трудової діяльності заважали обставини, з-поміж яких виділяємо недостатній рівень знань, умінь, життєвого досвіду, а також психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію. Педагогічно виправдане створення для учнів ситуації успіху передбачало використання спеціальних прийомів індивідуально-особистісної підтримки. У їх різноманітті найпоширенішими були:–

еврика, яка передбачала створення умов, за яких учень, виконуючи трудове завдання, несподівано для себе доходив висновку, який розкривав раніше йому невідомі можливості. Отриманий результат повинен був бути новий, цікавий, оригінальний, відкривати нові перспективи пізнання. Завдання вчителя — помітити це глибинне особистісне “відкриття”, підтримати учня і поставити перед ним нові трудові завдання.

– навмисна помилка, або “Допоможи мені” передбачало використання вчителем навмисно зроблених помилок у готовому зразку або технологічній карті-схемі для того, щоб привернути увагу учнів; звернення до них за допомогою, що пробуджувало почуття гідності (знайшов помилку вчителя), стимулювало бажання працювати;–

навчальна дискусія – базувалася на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчило їх самостійно мислити, сприяло розвитку аналітичних навичок, розвивало здатність до виваженої аргументації та поважання думки інших. Ми пропонували такі види дискусій:

а) дискусія, що виникає під час вирішення певної проблеми класом або групою учнів ( додаток А);

б) дискусія, метою якої було обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів до уроку, робота з першоджерелами та інше.

Дискусії завжди передуло коротке вступне слово вчителя або учня (керівника дискусії).

Для того, щоб дискусія забезпечила очікувані результати, необхідно було дотримуватися таких основних вимог:—

всі учасники дискусії мають бути підготовленими до неї;—

кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї пропозиції;—

можна практикувати “розминку” з метою залучення до дискусії всіх учнів;—

дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на “змагання” її учасників;—

протилежні точки зору не повинні нівелюватися (саме їх наявність просуває дискусію уперед);—

дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;—

якщо дискусія видалася жвавою, керівникові слід було утримуватися від власного виступу.

Ми прагнули, щоб усі учасники дискусії (найдоцільніше — 10—15 учнів)

були почергово її керівниками і вони готувалиcя до дискусії ґрунтовніше, ніж інші.

Серед різноманітних використовуваних нами форм дискусій найпоширенішими були:—

“круглий стіл” — бесіда, в якій брали участь 5—6 учнів, котрі обмінювалися думками як між собою, так і з аудиторією (рештою класу);—

засідання експертної групи, в якій брали участь 4—6 учнів разом з обраним керівником.

Учителі, які працювали творчо, з метою розвитку трудової активності учнів, застосовували найрізноманітніші види трудової діяльності. При цьому вони враховували вікові дані учнів, рівень розвитку їх мислення, загальну теоретичну і практичну підготовку та індивідуальні особливості. Чим молодший був вік дитини, тим цікавішим мало бути саме трудове завдання. Цікава робота полегшувала його виконання, вчила краще працювати.

Ми роздумували над тим, як зробити трудове завдання цікавим і зрозуміли, що це в найбільшій мірі залежить від майстерності вчителя. Як правило, найцікавішим було те завдання, яке максимально розвивало самодіяльність дитини, будило її думку. Уміння творчо розв'язувати трудові завдання пізнавального змісту викликали в школярів живий інтерес до праці, любов до предмета, примушувати їх мислити, активно працювати, міркувати.

Спостереження показували, що більшість учнів на уроках недостатньо активні. Чому? Бо вчителі нераціонально використовували робочий час, не застосовували щоденний індивідуальний та диференційований підхід до дітей. Отже, одна з причин зниження успішності окремих школярів