Ідея трудового навчання та виховання підростаючого покоління виникла давно. З кожним століттям, тисячоліттям трудове навчання набувало своєрідного змісту відповідно до того, який суспільний клас висував виховні та навчальні ідеї.

Історія свідчить, що мрії людства про вдосконалення суспільства органічно перепліталися з думками про вдосконалення трудового навчання та виховання. Засвоєння учнями знань, умінь та навичок залежить не лише від методів, прийомів, засобів навчання, але й від форм організації цього процесу. Останні відображають зовнішній аспект організації навчального процесу, характер взаємозв’язків його учасників.

Розвиток форм організації навчання визначається вимогами суспільства. Розвивається суспільство – змінюються форми організації навчання.

Коли ми говоримо про форми навчання, то маємо на увазі ту чи іншу

організацію навчальної діяльності учнів.

Форма організації навчання (лат. forma – зовнішній устрій) – це чітко виражена в часі і просторі організація навчальної діяльності учнів, пов’язана з діяльністю вчителя [52, с.144] .

Найдавнішим з історичного погляду є індивідуальне навчання. Згідно з ним вчитель навчав кожного учня окремо, і діти виконували всі завдання самостійно. На зміну індивідуальному навчанню приходить індивідуально-групове, метою якого було навчання вчителем групи дітей, але при цьому навчальна робота носила індивідуальний характер.

У XVI-XVII ст. у братських школах України і Білорусі та деяких інших державах виникла форма організації навчання, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи.

По мірі розвитку школи, зміни її завдань, покращення змісту навчання змінюються форми організації навчання: відмирають старі, виникають нові. Деякі форми навчання, як наприклад, урок довго і надійно служить людству. Це не означає, між іншим, що урок як форма організації навчання не мінявся протягом століть. Як вираження потреби у зміні й удосконаленні форм навчально-виховної роботи виникла класно-урочна система.

Слід зауважити, що впродовж усієї історії учителі та вчені постійно працювали над удосконаленням класно-урочної системи навчання. Я.А.Коменський, скориставшись багаторічним досвідом братських шкіл України, інших слов’янських держав, дав наукове обґрунтування класно-урочної системи навчання.

У наш час основною організаційною формою навчання є урок. Аналіз та синтез педагогічних даних дають можливість вважати, що в контексті нашого дослідження урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу [92, с.221] .

З урахуванням особливостей уроку трудового навчання, як зазначає В.І.Хорунжий, він визначається “характером, способом навчальної та трудової діяльності учнів, в процесі якої продуктивний характер праці створює необмежені можливості для підвищення активності учнів”. Він наголошує, що “методика навчання (трудового) повинна знаходити найбільш ефективні шляхи і засоби для виконання цієї вимоги (форми організації навчальної роботи, методи навчання)” [92, с.190] .

Педагогічні спостереження, досвід роботи вчителів свідчить, що класно-урочна система має свої як переваги, так і недоліки.

До позитивних рис відносимо можливість охопити навчанням та вихованням велику кількість дітей. Вчитель створює умови для використання колективної праці. Саме на уроках діти виховуються у колективі і через колектив. Для успішного навчання повинен бути сталий склад учнів, чіткий початок і кінець занять як протягом робочого дня, так всього року, єдина для всіх учнів класу навчальна тема. Разом з тим, теорія і практика уроку ще не повною мірою враховують психо-фізіологічні закони й особливості психічного розвитку дітей, внаслідок чого виникають фізичні і психічні перевантаження дітей, невпевненість у своїх силах, небажання вчитися, конфлікти в школі, вдома. У навчально-виховному процесі провідна роль належить вчителеві. Учитель – це творець душі і розуму дитини. Він покликаний всіма педагогічними засобами прилучати дітей до сукупних елементів соціального досвіду і за необхідності надавати дітям допомогу в оволодінні ним [4, с.10] .

Разом з тим учителеві інколи важко визначити індивідуальні особливості кожного учня, його задатки та здібності, особливості сприймання матеріалу.

Але оскільки перед ним ставляться високі вимоги, він не повинен обмежуватися лише формальними ознаками класної системи, але постійно урізноманітнювати й удосконалювати структуру і методику уроку. Класно-урочна система роботи має реалізовуватися з урахуванням новітніх досягнень науки, техніки, культури, педагогічної технології, інноваційно-педагогічної практики.

Саме через особливі риси класно-урочної системи спроби вдосконалення уроку не припиняються з моменту його винайдення.

З історії педагогіки відомо (про що ми частково говорили у вступній частині), що погляди на трудове навчання та виховання висловлювали такі мислителі і педагоги як Т.Кампанелла, Т.Мор, Я.Коменський, Ж.Руссо, К.Ушинський [77, с.12] .

Т. Мор і Т. Кампанелла у своїх працях змальовували таке суспільство, де всі люди будуть працювати в майстернях і на полях. Французький просвітитель Ж.Ж. Руссо звертає увагу на розвиток ремісничої праці як другого ступеня після вироблення певних навичок ручної праці. Швейцарський педагог Песталоцці пропагував введення трудового навчання та виховання в навчально-виховний процес. Він вважав, що формування вмінь не зводиться тільки до односторонніх механічних навичок і стверджував, що внутрішня суть розвитку технічних і професійних вмінь знаходиться у вдосконаленні духовних здібностей людини. Р. Оуен висунув ідею поєднання навчання дітей із їх працею на виробництві. Він вказував на необхідність зв’язку теоретичних знань з практичними навичками.

К.Д.Ушинський цілком правильно вказував, що “учіння є праця і повинно залишатися працею, але працею повної думки” [90, с.109] .

Швидкий прогрес науки, техніки і промисловості в другій половині XIXст. призвів до того, що суспільство було змушене змінити свої погляди на школу і трудове навчання та виховання підростаючого покоління. Цим в першу чергу і пояснюється той факт, що реформи народної освіти в різних країнах Європи проводилися під гаслом