Елементи трудового навчання мали місце ще за часів Київської Русі. В “Повчанні Володимира Мономаха дітям (1096р.)” містяться поради не лінуватись, працювати на благо сім’ї, держави. Також варто згадати, що в Київській Русі ремесло було на високому рівні розвитку і вимагало відповідної підготовки робочої сили.

Погляди діячів та педагогів інших країн впливали на розвиток ідеї трудового навчання та виховання і в Україні. У XVI-XVII ст. на Україні виникають братські школи, в яких навчалися діти простих трудівників: ремісників, селян. З часом в Україні почала діяти комісія з ручної праці. Вона мала за мету реформувати навчання праці на основі зв’язку з її життям і забезпеченням розвитку самостійної творчої діяльності учнів.

Учительські з’їзди в усіх навчальних округах України обговорювали питання трудового навчання учнів загальноосвітніх шкіл. За основу були використані матеріали з’їздів, а також практичний досвід шкіл з трудового навчання та виховання.

На початку 50-х рр. XXст. рівень теоретичного і методичного забезпечення навчального процесу відповідав рівню трудової підготовки школярів другої половини XIXст.

На час введення предмета у навчальний план школи не було визначено єдиних критеріїв щодо відбору навчального матеріалу, були лише окремі рекомендації, які визначали вимоги до змісту трудового навчання. До них відносяться:

при виборі необхідних для вивчення знарядь праці і технологічних операцій необхідно виходити із найбільшої розповсюдженості та перспектив подальшого розвитку;

необхідно відбирати навчальний матеріал з урахуванням його доступності, зв’язку із знаннями учнів з основ наук, а також з урахуванням інтересів та можливостей школярів даного віку;

усі види робіт, які засвоюють учні, повинні містити об’єктивні передумови для перенесення знань та умінь у суміжні галузі виробництва.

Лише в кінці 50-х років учителі, вчені розпочали активну роботу з творчого підходу до організації навчально-виховного процесу на уроці. Свідченням цього виявилось удосконалення уроку трудового навчання на предмет організації трудової діяльності.

Завдяки наполегливим творчим пошукам науковців, методистів та вчителів праці до 70-х рр. XXст. нагромаджено чималий досвід у галузі трудового навчання. Це був період формування як змісту, так і методики предмета:

програми поступово вдосконалювалися; відбувалася диференціація навчального матеріалу для дівчат і хлопців, а також для міста і села; вводилися нові розділи, які були спрямовані на розвиток технічної творчості школярів;

велика увага приділялась розвитку в учнів конструкторських здібностей, технічного мислення, активній трудовій діяльності школярів; використанню на заняттях технологічних карт, технічних задач, дослідницьких, конструкторсько-технологічних, організаційних методів; вправ – відтворюючих, тренувальних і творчих.

У 1970р. відбувся перехід до загальної середньої освіти. Перед педагогічною наукою і практикою постають нові завдання: забезпечити ґрунтовне знання основ наук, трудової і політехнічної підготовки відповідно до зростаючого рівня розвитку науки і техніки, враховуючи проблеми суспільства, здібності і бажання учнів [75, с.44] .

У ці роки з’явилась ціла плеяда учителів-новаторів, які своєю творчою працею сприяли розвитку класно-урочної системи навчання: Ш.О.Амонашвілі, І.П.Волков, Є.М.Ільїн, С.М.Лисенкова, В.С.Шаталов та багато інших. На цей період припадає чимало цікавих наукових досліджень Ю.К.Бабанського, М.І.Махмутова, В.О.Онищука, І.П.Підласого, М.М.Яковлева, спрямованих на удосконалення уроку.

Формування змісту предмета “трудове навчання” залишилось однією із головних науково-педагогічних проблем. Програми доповнювались новим змістом, що сприяло розвитку конструкторсько-технологічних знань і умінь школяра. Проекти програм проходили достатню попередню апробацію, виносились на обговорення вчителями. Розроблялися нові системи, які були закладені в основу навчальних програм.

Значного розвитку набула робота в галузі методики проведення занять з трудового навчання. Охарактеризуємо основні досягнення в даному напрямку:

1) диференційовано систему методів на дві групи: за способом діяльності учнів на уроці (методи навчання) і способом діяльності вчителя на уроці (методи учіння);

2) на заняттях застосовувались різні методичні прийоми для успішного формування в учнів знань, вмінь, навичок (порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація).

Проголошення України як незалежної держави (1991 р.) сприяло виникненню принципово нових передумов для вдосконалення системи трудової підготовки учнів: створення національної школи, нової системи виховання сприяє формуванню національної системи трудової підготовки школярів, яка забезпечує врахування менталітету українців; перехід держави до ринкових відносин активізує в підлітків почуття відповідальності щодо пошуку свого місця на ринку праці.

У Концепції середньої загальноосвітньої школи (1991р.) було визначено головні завдання і перспективи розвитку школи. Документом передбачено відображення в змісті навчання і виховання традицій національної культури, індивідуалізацію і диференціацію навчально-виховного процесу і його розвиток з урахуванням національних традицій.

Трудова підготовка учнів загальноосвітніх шкіл стала перебувати в центрі уваги вчених, педагогів. На колегії Міністерства освіти України “Про стан освіти в Україні та завдання щодо її розвитку” в 1997р. відзначалося, що освіта підійшла до межі, за якою може наступити процес її незворотного руйнування. Колегія наголосила, що освіта потребує термінових заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації, переосмислення її місця та ролі в суспільстві, впровадження нових принципів організації. Зокрема, наголошувалося на принципі активного навчання, який поряд з іншими принципами повинен забезпечити гармонійний розвиток дітей у процесі їх трудової діяльності.

Трудове навчання складає основу предметного наповнення Державного стандарту освітньої галузі “Технологія”. Предмет зазнає постійних змін. Це пов'язано, в першу чергу, з науково-технічним прогресом, модернізацією сфери техніки і технологій, становленням відповідних соціально-економічних відносин у суспільстві.

Останнім часом простежується стійка тенденція до активізації процесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формування трудових навичок.

Якість сучасної трудової підготовки школярів необхідна для формування здатності швидко освоювати технічні нововведення і відкриття. Різко зростає в цих умовах значення психолого-педагогічного і дидактичного аспектів трудової підготовки. Відбувається переорієнтація