Проблема активізації трудової діяльності в процесі навчання у педагогічній теорії і практиці не нова. До неї зверталися багато вчених, педагогів-практиків на всіх етапах розвитку педагогічної думки. Ідею активізації навчання за допомогою наочності, шляхом активного спостереження, узагальнення та самостійних висновків висловлювали педагоги І.Г.Песталоцці та Ф.А.Дистервег, письменник Ф.Рабле та інші. У романі “Гаргантюель і Пантагрюель” Рабле гостро критикував схоластичне виховання дітей та молоді, прагнув показати, яким має бути справжнє виховання. Він пропонував побудувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем (спостереження, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю). Усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, допомагає розвивати її мислення та трудову активність.

“Активізація” діяльності в психолого-педагогічній літературі трактується по-різному. В українському педагогічному словнику дається такі визначення:

Активізація — вдосконалення методів і організаційних форм навчально-пізнавальної роботи учнів, що забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність школярів в усіх ланках навчального процесу [18, с.21] .

Активізація діяльності ґрунтується на принципі активності, за яким процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Вже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Тому вчителеві будь-якого рівня треба зважати на це природне прагнення дитини, не руйнувати його, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність, обов’язково спираючись при цьому на правилі – змінювати види навчальної діяльності [52, с.101] .

Оскільки аналіз літературних джерел підвів нас до розуміння того, що в основу активізація трудової діяльності покладено принцип “активності”, вважаємо за доцільне проаналізувати це поняття.

Проведений аналіз літературних джерел дав змогу простежити наявність різних підходів щодо розуміння "активності" – філософського соціального, психологічного, педагогічного, біологічного – та відсутність узгоджених поглядів на сутність досліджуваного поняття.

Виходячи з діяльнісного характеру суб'єктивних відносин людини з навколишнім світом, учені по-різному визначають поняття "активність":

активність ототожнюється з діяльністю, перш за все – з практичною діяльністю людини (Г.С.Ареф'єв, А.С.Власенко, Т.П.Комарницький, Г.С.Лапіна);

активність більш широке поняття за своїм об'ємом, ніж поняття
"людська діяльність" (В.В.Біленький, А.В.Маргуліс);

активність – не звичайна, а посилена ініціативою і новаторством діяльність (Т.П.Богданова, Г.С.Лапіна);

активність – характеристика не результату діяльності, а самого процесу: діяльність енергійна – отже, вона активна (Г.А.Богомолова,
В.І.Верхов, А.В.Крупнов, Н.С.Черемних);

активність – характеристика якісного боку діяльності, особливий її (діяльності) вид (О.В.Киричук, М.П.Кучкаров, М.Б.Насирова,

Г.Г.Федорова);

важливою ознакою активності є зміни, які відбуваються в
навколишній дійсності, тому результати діяльності і активності
тотожні (Є.А.Ануфрієв, Б.П.Бітінас, Н.А.Давитовська).

Активність часто визначають через діяльність, вказуючи на її характер, на ставлення суб'єкта до діяльності. На наш погляд, активність і діяльність – близькі, але не тотожні поняття, оскільки активність забезпечує становлення, розвиток і перетворення діяльності, хоч у звичайних умовах моменти власне "активності" ніби занурені в саму діяльність та процеси її реалізації.

Виходячи з теоретичних тверджень окремих дослідників (О.В.Киричук, О.М.Коберник, Н.С.Мансуров), які вказують, що активність не просто діяльність, не її вид і не стан, її розглянуто як характеристику особистості, її самодіяльність, яка має самостійну силу реагування й проявляється у вільній, свідомій, внутрішній діяльності. Самодіяльність особистості передбачає перш за все максимальну реалізацію її активності у процесі різних видів діяльності: фізично-оздоровчій, предметно-перетворювальній, навчально-пізнавальній, соціально-комунікативній, оцінно-орієнтаційній, художньо-ігровій, громадсько-корисній, тощо.

Залежно від вихідної, теоретичної позиції і мети дослідження вчені виділяють різні аспекти трудової активності. Одні вбачають її в мірі діяльності; інші – в рівні протікання активності; ще інші – в потенційній здатності суб'єкта до праці; а є такі, що розцінюють її як сукупність ініціативних дій, зумовлених внутрішніми суперечностями і впливами середовища, чи розглядають як ставлення до праці, предметного і природного середовища, до інших людей, або як стан трудової діяльності; характеризують активність як суспільну якість особи, що виявляється й існує в реальному житті у формі самодіяльності.

Трудова активність – стійке особистісне утворення динамічного характеру, що є не окремою рисою особистості, а її інтегральною якістю, яка складається з комплексу емоційних, інтелектуальних, характерологічних властивостей і якостей, що проявляються у вільній, свідомій, ініціативній, предметно-перетворювальній діяльності [68, с.7] .

Трудова активність як цілісне утворення є складною категорією, що виступає у єдності двох аспектів: зовнішнього (ставлення до різних видів трудової діяльності) і внутрішнього (якостей особистості, необхідних для участі у цих видах діяльності).

На наш погляд, розуміння суті трудової активності особистості неможливе без обґрунтування її функцій і структури, знання яких дає можливість визначити особливості становлення і розвитку цього феномена. Підтвердженням останнього є положення К.Д.Ушинського про позитивний вплив трудової активності на фізичний, розумовий і моральний розвиток особистості [90, с.110] .

У процесі активної трудової діяльності створюються найбільш сприятливі умови для повноцінного росту і розвитку дитячого організму, його загартування, зміцнення здоров'я, формування рухових, гігієнічних умінь і навичок.

Саме активність, яку проявляють діти, створює значні можливості для забезпечення психічного розвитку особистості, її інтелекту, емоцій, почуттів, волі. У результаті активної трудової діяльності в учнів виникають і ускладнюються психічні процеси – сприймання, пам'ять, увага, уява тощо; розвиваються такі розумові операції, як аналіз і синтез, абстракція й узагальнення, формуються воля та характер, певні властивості особистості. Це дозволяє стверджувати, що у процесі активної трудової діяльності забезпечується розвиток інтелектуальної, мотиваційної та емоційно-почуттєвої сфери особистості.

За результатами аналізу психологічних і педагогічних праць вітчизняних і зарубіжних авторів встановлено, що трудова активність як

система має чотирикомпонентну структуру, основними компонентами якої є:

когнітивний – знання трудового процесу, його ресурсного забезпечення, дотримання норм і правил поведінки під час виконання трудових завдань;

аксіологічний – інтерес