Протягом останніх 10-12 років чисельність дітей у складі населення України щорічно зменшується, натомість зростає частка дітей з функціональними обмеженнями (дітей-інвалідів). Так, якщо в 1993 р. чисельність віком до 16 років становила 11,7 млн., з яких дітей-інвалідів налічувалося трохи більше 93 тис., то вже в 2001 р. кількість дітей цього віку зменшилася до 9,3 млн., а численність дітей з функціональними обмеженнями серед них сягнула майже 154 тис. [Вітюк Н.Р. , 2005, 63]. Отже, підвищення рівня інвалідизації дітей України відбувається активно і це, відповідно, позначається на специфіці діяльності системи ЦССМ та спеціалізованих навчальних закладів. Адже сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями стає дедалі більше й, відповідно, усе більше зусиль і ресурсів соціальних служб доводиться спрямовувати на допомогу цій категорії населення.

Інвалідність – це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім’ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Інвалідність у підлітків визначається як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення підлітка в адекватні його віку виховні і педагогічні процеси, у зв’язку з чим вони постійно потребують догляду та допомоги [Борщевська Л.В., Зіброва А.В., Іванова І.Б., 1999, 64]. Характерною особливістю підлітка з функціональними обмеженнями є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, бути для них авторитетом. Якщо він не відчуває поваги до себе, якщо вони не реагують на його слова, вчинки тоді підліток стає замкнутим, пригніченим та критично ставиться до своїх можливостей і здібностей.

Відповідно до Рекомендацій 44-ї сесії Парламенської Асемблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р., суспільство зобов’язане адаптувати існуючі в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям. Нині поняття “інвалідність” розцінюється як складна біопсихосоціальна категорія, характерологічна особливість якої полягає в тому, що люди з обмеженими можливостями відчувають функціональні утруднення не тільки внаслідок захворювання, відхилень або недоліків розвитку, а й у результаті непристосованості соціального оточення до їхніх соціальних потреб, забобонів суспільства. Практичному соціальному працівникові завжди необхідно мати на увазі, що з настанням інвалідності для людини починається новий етап життя: виникають бар’єри на шляху здійснення найважливіших соціальних і вітальних потреб, змінюється суспільний статус особистості, порушується сформована система соціальних контактів, деформуються звичні життєві стереотипи [Казанікова О.В., Нікішина Л.Т., 2001, 176]. Л.С.Виготський розглядав вплив фізичних вад на розвиток особистості і зазначав, що формування вторинного дефекту використовується в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує психофізіологічного порушення розвитку, а навпаки, детермінує його [Дмитерко-Карабин Х.М., Королик Н.В., 2007, 192]. Згідно з дослідженням Л.І.Божович, тяжке хронічне соматичне захворювання суттєво змінює насамперед соціально-психологічну ситуацію розвитку людини. Також змінює рівень її психічних можливостей здійснення діяльності, яка веде до обмеження кола контактів з оточуючими людьми.

Найбільш поширеними термінами, які вживаються для позначення розумової неповносправності, є «розумова відсталість», «розумова вада», також часто можна почути такі терміни як «інтелектуальна неповносправність», «інтелектуальна недостатність» або «людина з труднощами в навчанні». Також важливо, що використання того чи іншого терміну залежить від того, в рамках якої моделі (релігійної, медично-біологічної, соціальної, психологічної) працюють спеціалісти, або яких переконань вони дотримуються. Але жодний з термінів не дає всеохоплюючого визначення “розумової неповносправності”.

Розумова відсталість – відхилення, яким страждає близько 120 млн. людей в усьому світі, це одна з найбільш частих причин інвалідності на все життя. Розумова відсталість – це стан загального недорозвинення психіки, унаслідок якого відбувається значне зниження загального рівня розумового розвитку і спостерігаються значні труднощі в пристосуванні до життя чи взагалі неможливість такого пристосування [www. bme.medinet.ru].

Розумова неповносправність не є окремим захворюванням, а це загальна назва багатьох відхилень розумового розвитку, різних за своєю природою та ступенем вираженості.

Доктор Уорд стверджує: “Розумова неповносправність не є хворобою, вона може бути викликана хворобою, наприклад менінгітом, чи може бути пов’язана з генетичними порушеннями, наприклад синдром Дауна, а також може бути наслідком травм мозку під час вагітності чи пологів, але в багатьох випадках причини важко визначити. Отже, розумова неповносправність може бути вроджена або набута”. Д. Гольберг та співавтори стверджують, що сьогодні відомо понад дві тисячі розладів, що призводять до розумової відсталості, та наводять дані щодо частоти причин розумової відсталості в Західній Європі (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Відносна частота причин розумової відсталості у Західній Європі (у %)

Етіологічні чинники | Важка та глибока розумова неповноспрвність | Легка та помірна розумова неповносправність

Чинники, що належать до пренатального періоду, в тому числі: | 60 | 35

Хромосомний | 35 | 15

Моногенний | 5 | 1

Алкоголь | 0 | 8

Інфекційні захворювання | 7 | 0

Інші причини | 13 | 9

Чинники, що належать до перинатального періоду | 15 | 18

Чинники, що належать до постнатального періоду | 10 | 2

Нез’ясовані причини | 15 | 55

Що стосується країн, які розвиваються, то там до головних причин можна віднести недостатнє або неправильне харчування матері, недостатню кількість йоду в їжі, а також неадекватну допомогу в перинатальному періоді. Для Західної Європи нетиповим є такий етіологічний чинник, як “пологова травма” або “порушення, викликані вакцинацією”, це вкрай рідкісне явище.