та психокорекції стресових станів. Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми нашого дослідження – “Комунікативна компетентність як засіб підвищення стресостійкості соціальних педагогів”.
Об’єктом дослідження є стресостійкість особистості соціального педагога.
Предметом дослідження є специфіка підвищення рівня стресостійкості за допомогою комунікативної компетентності особистості.
Метою дослідження є визначення впливу комнікативної компетентності задля підвищення рівня стресостійкості соціальних педагогів.
Для досягнення мети нами були поставлені наступні завдання:
Проаналізувати сучасний стан розробки проблеми стресостійкості та комунікативної компетентності в дослідженнях науковців різного профілю.
Дослідити експериментально рівень психологічної стійкості до стресів та комунікативної компетентності сучасних юнаків та дівчат.
Виявити шляхи підвищення ефективності оволодінням комунікативною компетентністю.
Визначити основні напрямки формування стресостійкості та особливості надання соціально-педагогічної та психологічної допомоги у стресових ситуаціях.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розвитку стесостійкості сприяють як різні психологічні та особистісні чинники особистості, так і високий рівень комунікативної компетентності соціального педагога.
Теоретичною основою дослідження стали напрацювання видатних психологів та лікарів, які розглядали вплив стресових станів на життєдіяльність людини (Г.Сельє, У.Кеннон, В.Калошин, А.Гольдштейн, О.Осадько, Дж.Сміт, В.Калошин, В.Розов та ін.), значення стресостійкості у професійній діяльності людини (А.Колосов, С.Анохіна, Б.Ананьев, А.Боковиков, В.Мозговий, О.Кочарян, Б.Коган та ін.), розглядали проблему спілкування (Г.Андреєва, Л.Петровська, Є.Руденський, Лєонтьев А., Кан-Калик В., Коць М. та інші).
Методи дослідження:
теоретичні: аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення соціально-педагогічної, психологічної та медичної літератури з проблеми дослідження;
емпіричні: анкетування, тестування, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, констатуючий експеримент;
методи статичного аналізу отриманих даних та якісної інтерпритації результатів дослідження;
опрацювання результатів аналізу – якісний аналіз проведеного дослідження.
Емпіричне дослідження проводилось впродовж 2007-2009 рр. Різними видами дослідно-експериментальної роботи було охоплено 116 студентів І-V курсів спеціальності «Соціальна педагогіка і практична психологія» Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні психологічних передумов, що впливають на рівень стресостійкості майбутніх спеціалістів соціальної сфери, в уточненні і поглибленні уявлень про комунікативну компетентність педагогів у своїй професійній діяльності, у виокремленні психолого-педагогічних форм розвитку стресостійкості в соціальних педагогів, у визаченні основних шляхів підвищення рівня комунікації юнаків та дівчат.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідались на студентських науково-звітніх конференціях філософського факультету Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (2007-2008 рр.), на семінарі-практикумі для студентів Івано-Франківського медичного училища спеціальності «Акушерська справа» (2008 р.), на студентських науково-звітніх конференціях Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету (2008-2009 рр.)
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані фахівцями у роботі з молодими людьми, які перебувають у стресовій ситуації та для формування особистісної стресостійкості у своїй професійній діяльності.
Наукова новизна: уперше визначено наявність залежності професійної придатності соціальних педагогів не тільки від успадкованої стресостійкості, але й від її сформованості в процесі діяльності та особливого впливу комунікативної компетентності на підвищення стійкості до стресів соціальних педагогів, науково обґрунтовано необхідність контролю формування стресостійкості як професійно важливої якості.
Структура та обсяг роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 110 найменування та шістьох додатків. Основний зміст роботи викладено на 103 сторінках. Робота містить п’ять таблиць, три схеми та вісім рисунків.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ
1.1. Стресостійкість як вид психологічної стійкості особистості
Стрес у нашому житті відіграє досить помітне місце. Навіть у стані повного розслаблення людина переживає деякий стрес, який пов'язаний із приємними та неприємними переживаннями. Тому важливим етапом у житті людини є вміння формувати власну стійкість до стресорів.
Стрес (англ. stress – напруження) – стан напруженості – сукупність захисних фізіологічних реакцій, що настають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів) – холоду, голодування, психічних і фізичних травм, опромінення, крововтрати, інфекції тощо [Шапар В., 2004, 511]. Стресор – несприятливий фактор, що викликає в організмі тварини або людини стан напруженості – стрес [Шапар В., 2004, 511]. Життя часом стає суворою і безжалісною школою для людини. Труднощі, які виникають на життєвому шляху людини (від дрібної проблеми до трагічної ситуації), викликають у неї негативні емоційні реакції, що супроводжуються фізіологічними і психологічними порушеннями [Тригранян Р., 1988, 3].
Дистрес (англ. distress – горе, страждання, виснаження) – стрес, який негативно впливає на організм і може повністю розладнати поведінку і діяльність людини. Хронічне переживання дистресу викликає серйозні дисфункціональні і патологічні порушення в організмі [Реан А., 2001, 102].
Багато психологів досліджували роль стресових станів у житті людини. Поняття “стрес”, основні стадії, фази стресу розкрив у своїх класичних дослідженнях Г.Сельє. У 1935 р. американський фізіолог У.Кеннон уперше визначив активну релаксацію, яка є захисною реакцією під час стресу, як реакцію боротьби або втечі. Лікарі Т.Холмс і Р.Раге (США) вивчали залежність захворювань від різних стресогенних життєвих подій у більш ніж 5 тис. пацієнтів. Вони дійшли до висновку, що психічним і фізичним захворюванням зазвичай передують важливі зміни в житті людини.
Часто до виникнення стресів призводять конфліктні ситуації. Конфлікт – це складна для людини ситуація соціальної взаємодії [Вітюк Н., 2006, 254]. Оптимальній поведінці суб’єктів конфлікту сприяє здатність справлятися із стресовими факторами, правильно організовувати свою поведінку в складних ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми у відносинах з іншими людьми, тобто конфліктостійкість [Анцупов А., Шипилов А., 2002, 202]. Основним елементом конфліктостійкості є стресостійкість.
Стресостійкість – це загальна якість особистості, яка характеризується здатністю протистояти стресовим факторам за період часу, який необхідний для організації нових умов, в яких даний стресор не буде загрозливим [Анохіна С., 2007, 58]. Стресостійкість забезпечує високу ефективність діяльності і зберігає здоров’я молодої