Виникнення емоційних, вегетативних та інших ознак дистресу супроводжується подальшою зміною активності спілкування [Роттенберг В., 1989, 7]. Змінене спілкування може стати найбільш помітним проявом стресу на певній фазі його розвитку, тобто можливе домінування субсиндрому зміни спілкування при стресових ситуаціях. Його можна розглядати як п'яту стадію розвитку спілкування при стресі. В одних умовах така зміна спілкування характеризується збільшенням її активності, в інші - зниженням. При стресовій активізації спілкування в різних умовах можуть переважати компоненти міжособистісної взаємодії, які консолідують групу (соціально-позитивні), або дезорганізують її (соціально-негативні) [Кижаев-Смык Л., 1983, 287].

При стресі в екстремальних умовах не завжди активізується соціально-психологічна активність, тобто активність спілкування, що сприяє консолідації групи, колективу (“кооперативний тип міжособистісних взаємин”). При деяких особливостях екстремальних умов є велика ймовірність виникнення стресу, що виникає в багатьох членів групи і призводить до дезорганізації колективу. Тому необхідно спрямувати соціальну форму адаптаційно-захисного потенціалу на шлях не дезорганізації, а консолідації групи (соціуму) [Руденський Є. http://www.pleyada.kiev.ua].

В багатьох випадках успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника. Розвиток в 60-i роки соцiальної психологiї дав поштовх i до нових дослiджень рiзних аспектiв проблеми спілкування, особливо під час стресових ситуацій [Cемиченко В., 1998, 16].

Тривалий стрес формує, згідно з позицією Л. Китаєва-Смика, низку субсиндромів. Деякі з них, а саме когнітивний, афективний і поведінковий, було розглянуто при аналізі негативних ефектів стресу. Але для професійно-особистісної деформації педагога визначальну роль відіграє субсиндром зміни спілкування [Кижаев-Смык Л., 1983, 287].

Діагностика комунікативних деформацій педагогів дозволяє виокремити такі типи поведінки в навчальному процесі:

1. Конфронтаційний, спрямований на дезорганізацію системи комунікації під час навчання.

2. Агресивно-конфліктний, що приховує логіку спілкування за допомогою інтенсивної постановки провокаційних запитань.

3. Комунікативно-нейтральний, що демонструє відсутність інтересу до спілкування.

4. Експансивний, що стверджує необхідність особливого ставлення до себе під час спілкування.

5. Відчужений, що інтелектуально не бере участь в процесі спілкування [Руденський Є. http://www.pleyada.kiev.ua].

Ядром усіх типів комунікативних деформацій учителя в педагогічному спілкуванні є афективні порушення системи диспозиційної регуляції процесів комунікативної взаємодії. Афективний зміни системи диспозиційної регуляції деформує комунікативні установки педагога [Психологічна готовність членів трудового колективу протистояти стресам http://buklib.net/index]. Це призводить до порушення норм спілкування. А поведінка вчителів наближається за своїм характером до аддиктивної. Корекція аддиктивної поведінки педагога в комунікативній системі охоплює такі процеси:

1. Зростання свідомості — через збільшення інформації про власну особистість і професійно-педагогічні проблеми, що стоять перед педагогом.

2. Переоцінка власної особистості та свого професійного статусу — через оцінку того, що педагог думає про себе та свою професію стосовно конкретної проблемної ситуації.

3. Трансформація когнітивних компонентів комунікативних установок — через інформаційно-мотиваційне осмислення необхідності комунікації у системі підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів.

4. Самозвільнення від когнітивних стереотипів — через презентацію сенсу комунікативної активності.

5. Засвоєння нових навичок комунікативної взаємодії в ролі того, хто навчається, — за допомогою проведення комунікативного тренінгу.

6. Катарсис — через активацію й максимальне напруження в навчальній діяльності, організованій у формі гри.

7. Позиційно-рольова трансформація через усвідомлення проблем особистості в ролі того, хто навчається, і переоцінки значення для особистісного росту в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів [Руденський Є. http://www.pleyada.kiev.ua].

Отже, в резутьтаті міжособистісної взаємодії у людей можуть виникати різні стресові та конфліктні ситуації. Щоб їх уникнути, людина повинна вміти знайти вихід з даної ситуації, зробити все для того, щоб стресова ситуація стала для неї не деструктивною, а конструктивною.

3.2. Основні напрямки формування стресостійкості у майбутніх соціальних педагогів

Розв’язання різноманітних соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно розвиненої, інтелігентної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості ускладнюється сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують перехідні періоди розвитку суспільства. Критичність соціально-економічної ситуації, невизначеність молодого покоління в сенсі життя та відчуття невпевненості в майбутньому сприяють зростанню стресових ситуацій у житті молодих людей. Тому особливо важливо у роботі соціального педагога вміти вчасно попередити виникнення стресових станів у молоді та формувати власну стійкість до стресових ситуацій у роботі з клієнтами.

Формування стресостійкості соціального педагога допоможе йому подолати негативні наслідки стресових ситуацій, зберегти себе від дезінтеграції та різноманітних розладів, створити основу для внутрішньої гармонії, високої працездатності, визначити успішність своєї професійної діяльності, а також зберегти власне здоров’я.

Для того, щоб протидіяти стресам, педагог повинен переключити свою увагу чи енергію в іншу форму діяльності, зайнятись тим, що дасть можливість зняти емоційну напругу, оскільки основою стресостійкої життєвої стратегії педагога є пошукова активність, яка проявляється в соціально прийнятних формах [Роттенберг В., 1989, 12].

Підвищити стресостійкість, зберегти позитивний психологічний стан і зміцнити власне здоров’я можливо за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи); катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом). Це три основні шляхи до психічного, фізичного та духовного здоров`я особистості [Чельник К. Стресостійкість вчителя // http://www.pld.org.ua].

Сучасна наука також пропонує ряд методів підвищення стресостійкості: соціально-психологічний ресурс (позитивне соціальне оточення); психологічна освіченість і психологічна культура особистості; особистісні ресурси (активна мотивація подолання стресу, сила Я-концепції, самоповага, емоційно-вольові якості, позитивність і раціональність мислення, стан