В рамках виконання роботи ми провели експериментальне дослідження рівня психологічної стійкості до стресів та комунікативної компетентності студентської молоді. У результаті проведення дослідження ми виявили досить низькі показники стресостійкості та адаптивних здібностей студентської молоді в умовах травматичного стресу та середній рівень тривожності, що свідчить про високу здатність молодих людей потрапляти в стресові ситуації, оскільки саме тривожність є одним із чинників виникнення стресів. Також ми визначили середні показники рівня комунікативної компетентності, що свідчить про вагомий вплив стресових станів на комунікацію соціальних педагогів, на взаємодію з іншими людьми в процесі педагогічної діяльності.

В результаті проведених методик ми визначили, що багато представників студентської молоді мають високий рівень тривожності, що може свідчити про їх нездатність знайти оптимальний вихід із важкої ситуації чи будь-якої проблеми. В такому випадку людина відчуває страх перед невідомим майбутнім, невизначеність та неконтрольованість власних дій. Низький рівень стресостійкості майбутніх соціальних педагогів може свідчити про те, що більшість молодих людей не вміють протистояти негативному впливу навколишнього середовища, тому деструктивно реагують на конфліктні та стресові ситуації.

У результаті проведеного дослідження ми виявили психологічні чинники, які впливають на адаптованість молоді до стресу, зокрема уміння встановлювати і розвивати позитивні підтримуючі міжособистісні стосунки, надавати й приймати емоційну підтримку; оптимізм та почуття гумору; самоорганізація часу власного життя; конструктивне й адаптивне мислення та інші. На схильність молодих людей до стресу впливають такі чинники, як нездатність адекватно сприймати навколишню дійсність, невміння досягати та підтримувати оптимального фізичного стану, управляти сильними емоціями й імпульсами, підвищена конфліктність тощо.

Відповідно до проведеного дослідження, нами було розроблено програму соціально-психологічного тренінгу комунікативних умінь задля підвищення стресостійкості соціальних педагогів. В процесі проведення тренінгової програми ми виявили, що студенти часто відчувають напруженість в процесі педагогічної роботи. Тому важливим етапом діяльності соціальних педагогів є розробка та проведення тренінгових занять, адаптація тренінгів на студентах університета задля підвищення рівня стресостійкості.

Також ми проаналізували особливості міжособистісної взаємодії молодих людей під час стресу та визначили, що стресова ситуація може як позитивно впливати на процес взаємодії, так і негативно. Це залежить від того, яку стратегію поведінки людина обирає в стресовій чи конфліктній ситуації. В нашій роботі ми визначили основні напрямки формування стресостійкості, що включають управління стресами, збереження позитивного психологічного стану і зміцнення власного здоров’я за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи); катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом), мотивація до стресостійкості, попередження виникнення стресових станів серед молоді, що включає профілактичну діяльність соціального педагога, позитивне соціальне оточення, раціональність і позитивність мислення тощо.

Розвиток комунікативної компетентності займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів. Оскільки професія соціального педагога відносяться до соціологічних видів праці, де спілкування із сторони, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу. Всі основні види роботи педагогів здійснюються через організацію спілкування з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу. Тому ми виявили шляхи підвищення ефективності оволодінням комунікативною компетентністю, що включає наступні компоненти:

Тому підвищення рівня стресостійкості для спеціалістів будь-якої професії є одним із головних елементів діяльності, що включає вміння протистояти стресовим та конфліктним чинникам, негативним впливам навколишнього середовища, а також дає змогу підвищувати рівень власної професійної компетентності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ананьев Б. Избрание психологического труда: В. 2 т. Т.1. – М.: Педагогика, 1980. – 220 с.

Анохіна С. Развитие стрессоустойчивости в детском и подростковом воздасте // Психоанализ и психотерапия. – №1. – 2007. – С. 51–57

Анцупов А., Шипилов А. Конфликтология: Ученик для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 551 с.

Аракелов Г., Шотт Е. та ін. Особенности стрессовой реакции у правшей и левшей // Вестник МГУ: Психология. – 2004. – №2. – С. 3–21

Архангельська Н., Бабарика С. Підготовка волонтерів у службі “Телефон Довіри”. – К.: ДЦССМ, 2003. – 116 с.

Базарный В. Школа хронического стресса // Відкритий урок. Розробки, технології, досвід. – 2005. – № 5–6. – С. 28–35

Балакірєва О., Бекешкіна Г. Молодь України: для неї і про неї. – К. – 1993. – 106 с.

Батаршев А. Психология индивидуальных различий: От темперамента – к харакреру и типологии личности. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000. – 256 с.

Березин Ф. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. – Ленинград: Наука, 1988. – 360 с.

Бодров В. Когнитивные процессы и психологический стресс // Психологічний журнал. – 1996. – №4. – С. 64–74

Боковиков А. Модус контроля как фактор стрессоустойчивости при компютеризации профес. Деятельности // Психологічний журнал. – 2000. – №1. – С. 93-101

Василюк Ф. Психология переживания. – М. – 1984. – 286 с.

Венгер Л., Мухина В. Психология. – Москва: Просвещение, 1988. – 340 с.

Вишневський О. Шкільний стрес та його наслідки // Психологічна газета. – 2005. – №11 (червень). – С. 2–22

Вітюк Н. Особистість як суб’єкт конфлікту // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. – Вип.11. – Ч.1. – 254 с.

Волошина В., Долинська А., Ставицька С., Темрук О. Загальна психологія: Практикум / Навчальний посібник. – К.: Каравелла, 2006. – 280 с.

Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг